pro-matir

Про матір

Для середнього шкільного віку

Міфи та легенди України

В одному домі лежав хворий хлопчик, так, що ніякої надії на життя не було. І всі над ним плакали: отець, мати і дві сестрички. Плакали, бо хлопчик умре.

Коли звечоріло, одна сестричка вийшла надвір. Видить, стоїть у дворі хтось у чорному.

Вона не розбирає хто та й звідає:

– Хто в нашому дворі стоїть?

А воно й каже:

– Я Смерть. Я сеї ночі маю із сього дому взяти одну душу.

А дівочка каже Смерті:

– Йой, я тебе прошу, не бери братика, бери мене.

– Тоді йди до хижі, попрощайся з усіма своїми рідними, та прийдеш, і я возьму тебе. Она заходить до хижі. І нікому нич не сказала, так тихенько-тихенько лягла спати.

Виходить друга сестричка. І та видить, що хтось у чорнім стоїть. І та звідає:

– Хто там стоїть у нашому дворі?

– Я, Смерть. Я сеї ночі маю із сего дому взяти одну душу.

А она просить:

– Йой, я тебе прошу, не бери мого братчика, бери мене.

– Добре, возьму. Іди до хижі, попрощайся з усіма рідними, і я тебе возьму, а братика оставлю.

Зайшла она до хижі і більше не вернулася, бо й та не хотіла вмирати.

Через якийсь час виходить отець. Вийшов, увидів Смерть у чорнім та й звідає:

– Хто там у мій двір зайшов?

– То, – каже, – я, Смерть. Я сеї ночі маю із сего дому одну душу взяти.

А отець каже:

– Не бери мого сина, бери мене. Він ще такий молодий, най би жив.

– Добре, іди до хижі, попрощайся з усіма, вийдеш, і я возьму тебе.

Зайшов отець до хижі та й більш не прийшов. Десь по півночі виходить мати. Вийшла, видить, хтось стоїть у чорнім. Звідає мати:

– Хто тут у нашім дворі?

– Я, Смерть. Я сеї ночі із сего дому маю одну душу взяти.

Мати просить із сльозами:

– Прошу тебе, не бери мого синочка, бери мене.

– Добре, йди до хижі, попрощайся з усіма. Вийдеш надвір, та й возьму тебе.

Мати зайшла до хижі, поклала синови на головочку другу ряндочку мокру, намочила її в холодній водичці. Завила сина, позавивала дівочок, пішла до чоловіка і попрощалася з ним, поцілувала його і вийшла надвір.

– Но, я готова, бери мене.

Дивиться вона, а там стоїть хтось у білім та й каже їй:

– За те, що ти така справедлива, я й твого сина лишаю, і тобі життя дарую. Ти одна в сьому домі така, що за всіх готова на смерть.

“Дерево до неба”, Львів, “Свічадо”, 2000