Для середнього шкільного віку
Міфи та легенди України
В одному домі лежав хворий хлопчик, так, що ніякої надії на життя не було. І всі над ним плакали: отець, мати і дві сестрички. Плакали, бо хлопчик умре.
Коли звечоріло, одна сестричка вийшла надвір. Видить, стоїть у дворі хтось у чорному.
Вона не розбирає хто та й звідає:
– Хто в нашому дворі стоїть?
А воно й каже:
– Я Смерть. Я сеї ночі маю із сього дому взяти одну душу.
А дівочка каже Смерті:
– Йой, я тебе прошу, не бери братика, бери мене.
– Тоді йди до хижі, попрощайся з усіма своїми рідними, та прийдеш, і я возьму тебе. Она заходить до хижі. І нікому нич не сказала, так тихенько-тихенько лягла спати.
Виходить друга сестричка. І та видить, що хтось у чорнім стоїть. І та звідає:
– Хто там стоїть у нашому дворі?
– Я, Смерть. Я сеї ночі маю із сего дому взяти одну душу.
А она просить:
– Йой, я тебе прошу, не бери мого братчика, бери мене.
– Добре, возьму. Іди до хижі, попрощайся з усіма рідними, і я тебе возьму, а братика оставлю.
Зайшла она до хижі і більше не вернулася, бо й та не хотіла вмирати.
Через якийсь час виходить отець. Вийшов, увидів Смерть у чорнім та й звідає:
– Хто там у мій двір зайшов?
– То, – каже, – я, Смерть. Я сеї ночі маю із сего дому одну душу взяти.
А отець каже:
– Не бери мого сина, бери мене. Він ще такий молодий, най би жив.
– Добре, іди до хижі, попрощайся з усіма, вийдеш, і я возьму тебе.
Зайшов отець до хижі та й більш не прийшов. Десь по півночі виходить мати. Вийшла, видить, хтось стоїть у чорнім. Звідає мати:
– Хто тут у нашім дворі?
– Я, Смерть. Я сеї ночі із сего дому маю одну душу взяти.
Мати просить із сльозами:
– Прошу тебе, не бери мого синочка, бери мене.
– Добре, йди до хижі, попрощайся з усіма. Вийдеш надвір, та й возьму тебе.
Мати зайшла до хижі, поклала синови на головочку другу ряндочку мокру, намочила її в холодній водичці. Завила сина, позавивала дівочок, пішла до чоловіка і попрощалася з ним, поцілувала його і вийшла надвір.
– Но, я готова, бери мене.
Дивиться вона, а там стоїть хтось у білім та й каже їй:
– За те, що ти така справедлива, я й твого сина лишаю, і тобі життя дарую. Ти одна в сьому домі така, що за всіх готова на смерть.
“Дерево до неба”, Львів, “Свічадо”, 2000