Вовк і лисиця

Вовк і лисиця

Португальська народна казка

Якось раз забрела лисиця на смітник і знайшла там рвані чобітки. Сунула в них передні лапки й пішла по лісі хизуватися. Побачив її вовк і питає:

– Кума, а кума, де такі чобітки купила?

– Так ніде не купила, сама зшила, – відповідає лисиця.

– Мені чи не зшиєш?

– Залюбки.

– А дорого візьмеш?

– Та як тобі сказати… На мої пішло три баранчики, дві ягнички тай чотири ягня. А на твої, кум, потрібно, мабуть, бика, чотирьох баранчиків, трьох ягничок і п’ять-шість ягнят, не більше.

– Дорого, – зітхнув вовк.

– Що поробиш? Лабети в тебе ген які, не те що мої лапки, багато потрібно шкіри.

Повірив вовк крутійці й вирішив будь-що-будь добути худобину, яку лиса наказала. Вже дуже хотілося йому чобітки! Погано босому: того й дивися, скалку засадиш або поранишся, а тоді який з тебе мисливець! Довго намагався вовк і добув нарешті й бика, і баранчиків, і ягничок, і ягнятка. А лисиця й рада: їстівних припасів у неї тепер удосталь.

Пообіцяла лисиця зшити чобітки вовку за два тижні. У призначений строк відправився вовк до лисиці за замовленням, а вона сховалася й не виходить. Багато разів ходив він так до лисої нори, та все дарма. Зрозумів вовк, що його обдурили, і вирішив покарати руду крутійку.

Довго блукав він по лісі, клацав зубами від злості й от один раз зіткнувся з ошуканкою лисицею.

– А ну говори, де мої чоботи? А лисичка йому солодким голоском:

– Не сердься, куме, бичача шкіра груба, скоро її не виробиш.

– Так я тобі й повірив! – заричав вовк. – Зараз ти в мене за все поплатишся.

Пустилася лисиця навтьоки, бігла-бігла, побачила нору – юрк у неї! А хвіст підібрати не встигла. Вціпився вовк зубами за хвіст та як смикне – і відірвав!

– Ага, – говорить, – тепер ти від мене не сховаєшся. Я тебе зразу впізнаю.

Відсиділася лисиця в норі, а на другий день піднялася на пагорбок й ну дзявкати. Збіглися на цей заклик лисиці, крутійка й говорить:

– Покликала я вас не просто так, а по дуже важливій справі. Побувала я недавно за кордоном, навчилася там веселого танцю, зараз і вас навчу. Тільки потрібно спершу зв’язатися всім хвостами.

Послухалися лисиці, зробили, як було велено. Отут крутійка як закричить:

– Рятуйся хто може! Ідуть сюди мисливці з цілою зграєю собак! З вами, сестрички, танцювати іншим разом будемо!

Лисиці кинулися врозсип, хвости в них і повідривались. А шахрайці тільки того й треба.

Через якийсь час знову зустрілися вовк з лисицею.

– Попалася! – ричить вовк. – Я тебе відразу впізнав!

– Що ти, кум! Що я тобі зробила? Та я у ваш ліс тільки вчора переселилася!

– Не бреши ! – ще більше розсердився вовк. – Забула хіба, як я тобі хвіст відірвав?

– Що ти, сіренький, так тепер лисиці зовсім хвости не носять! Не модно! Ходімо зі мною, сам побачиш.

Повела вона його на пагорбок; дзявкнула два рази, збіглися на її заклик лисиці – всі, як одна, безхвості! Зітхнув вовк і пішов геть.