skarbnu4ka

Як Архангел Михаїл Сатану Закував

Українська народна казка

Перше не було ні неба, ні землі, була тільки тьма і вода, змішана з землею, так неначе кваша, а Бог літав Святим Духом понад водою, котора шуміла піною. От раз Бог ходить по воді та бачить на ній бульбашку з піни, що ворушиться. Дихнув на неї і сказав:

– Нехай буде янгол.

І виліз з бульбашки маленький чорненький чоловічок з хвостом і ріжками, та тільки без крил. Бог дав цьому створінню ім’я Сатанаїл і двоє крил і мовив до нього:

– Літай так, як і я.

А янгол каже:

– Не можна, Господи.

Бог йому дав ще двоє крил і сказав:

– Літай.

– Не можна, Господи, – відказує янгол.

Бог йому дав ще двоє. От він і літає. Тоді Бог сотворив світ і дав янголу меч.

На другий день Бог сотворив небо. На третій день Бог каже до шестикрилого серафима:

– Пірни під воду, візьми жменю землі, скажи при цьому: «Во ім’я Господнє, іди, земле, зі мною», – і неси нагору до мене.

Сатанаїл пірнув на дно, взяв звідти жменю землі та й міркує собі: «Навіщо я казатиму «Во ім’я Господнє»? Хіба я чимось гірший від Бога?» Ось він і каже:

– Во ім’я моє іде земля зі мною.

Випірнув нагору, глянув – а землі в жмені ні порошинки. Бог і каже йому:

– От бачиш – хотів обдурити мене, не послухатися і вчинити по-своєму, та не вдалося, пірнай знову.

Сатанаїл знову пірнув на дно, набрав у жменю землі, затиснув її в кулак, проте все одно не сказав так, як велів йому Бог. Упертий, як усякий чорт, він і цього разу сказав по-своєму:

– Во ім’я моє іде земля зі мною.

Випірнув нагору, розняв кулак, дивиться – а землі знову нема ні порошинки. Бог каже йому:

– Ти таки знову хотів учинити по-своєму і не слухаєшся мене. Однак твоя затія надармна: нічого з того не буде. Пірнай утретє і кажи так, як тобі наказано.

Сатанаїл пірнув утретє, набрав у жменю землі й каже: «Во ім’я Господнє», потім раптом спохопився та й міркує собі: «Перше земля вислизала в мене з кулака тому, що я легко тримав, тепер я її затисну так, що вже не вислизне». Та й знову сказав по-своєму: «Во ім’я моє іде земля зі мною». Випірнув нагору, дивиться – а землі знову нема, хоч він і затиснув її обома руками. Одначе, оскільки він, бравши землю, все ж пом’янув ім’я Боже, то в нього під нігтями лишилося трошки землі. Бог бачить, що і втретє Сатанаїл не виконав його повеління, і каже йому:

– Ні, видно, з тебе нічого доброго не буде, якщо ти не міг виконати навіть такої дрібниці. Нічого робити, виколупай ту землю, яка лишилася в тебе під нігтями, і давай її сюди, – досить буде і цієї.

Сатанаїл виколупав. Бог узяв ту землю, посипав її по воді, – і раптом з’явився на воді гарний пагорок, а на ньому – зелень і дерева. Бог присів із Сатанаїлом на цьому пагорку відпочити. Оскільки Бог почувався дуже втомленим, то приліг на траві і заснув.

Тоді Сатанаїла взяли заздрощі, чому він не такий дужий і могутній, як Бог. І вирішив він утопити Бога.

Взяв Сатанаїл Бога на руки й хотів кинути у воду, – і раптом бачить диво: перед тим вода була від нього не далі, як за крок, а тепер відійшла кроків на десять, а на її місці стала земля. Однак Сатанаїл не збентежився цим і побіг до води, щоб кинути в неї Бога. Та скільки він не біжить до неї, а вода від нього іде щораз далі й далі, і Сатанаїл ніяк не може добігти до неї. Біг він, біг – і раптом опинився якимось дивом на тому ж самому місці, звідки взяв Бога на руки. Глянув він ненароком убік і бачить, що вода від нього тут не далі, як за два кроки. Він давай туди бігти, аби таки втопити Бога. І раптом знову сталося те ж саме, що й першого разу: він біжить до води, а вона від нього відходить. Біг він, біг – і раптом знову опинився на колишньому місці.

Поклав він тоді Бога на землю й міркує: «Земля ця тоненька, як шкаралупа: от викопаю яму, прокопаюся до самої води, та й кину туди Бога». Копав він, копав, аж поки зовсім не знемігся, – спітнів увесь і викопав глибочезну яму, однак до води так і не докопався (от чому на світі Божому так багато землі, і от чому вона така груба: то її чорт набігав, бажаючи звести зі світу Бога).

Тим часом Бог прокинувся та й каже:

– Ось бачиш тепер, який ти безсилий порівняно зі мною – нічого не можеш зробити зі мною, як не хотів би ти того: земля й вода скоряються мені – тому, хто їх створив, а не тобі. А в тому, що через тебе земля стала такою великою, нема ще лиха. Я населю її різними людьми і тварями, а яма, яку ти щойно викопав, знадобиться для тебе самого на пекло.

Потім Бог став населяти землю різними створіннями: відразу ж зліпив із землі людину, дмухнув на неї, – і вона стала ходити і розмовляти. Потім створив усіх інших живих тварей і звірів – усіх по парі, щоб вони могли плодитися. Після того Бог пішов на небо і забрав з собою Сатанаїла.

Чи довго, чи недовго жили вони на небі, тільки Сатанаїл так вислужився перед Богом, що Бог подарував йому золоту корону на голову. Якось Богові треба було кудись піти на якийсь час, і Він залишив на небі керувати всім Сатанаїла, наказавши йому, коли послати на землю дощ, коли вітер, коли град, коли тепло. А тоді додав:

– Якщо тобі самому сумно буде, то ось макітра з водою: умочиш у неї пальця, крапнеш – і з тієї краплі зробиться такий самий, як і ти, і тоді вже не сумуватимеш, тому що буде з ким розважитись.

Промовивши це, Бог пішов з неба. Щойно Він вийшов за ворота, Сатанаїл прожогом до макітри, умочив пальця, крапнув краплю води і бачить – справді з’явився достоту такий самий, як він. Тоді він став умочати у воду разом усі десять пальців і понастворював багато тисяч таких чоловічків. Робив він їх, робив доти, доки вистачило води, коли ж викрапав усю воду, дивиться – а чоловічків стільки, що світу Божого не видно. Тоді Сатанаїл міркує собі:

– Ось тепер я цар так цар, є в мене своє військо, є в мене свої слуги, є в мене своє царство. Тепер я вже нікого не боюсь і Бога на небо не пущу, а правуватиму тут сам.

І от Сатанаїл наказав своїм слугам, щоб вони ставили йому царський престол. Через якийсь час престол був готовий. Сатанаїл видряпався на престол, розсівся, наїжачився й каже до свого війська, щоб воно уважно стежило, коли Бог буде летіти назад на небо, і не пустило б Його. А Бог тим часом побував там, де Йому треба було, і летить назад на небо. Раптом бачить – на небі сила-силенна маленьких чоловічків, і кожне в Нього кидає – той каменем, той оцупком, той грязюкою, хто чим попало. А Сатанаїл нап’яв на голову подаровану йому Богом корону, сидить на престолі і орудує ними, щоб заступали Богу дорогу та не пускали Його на небо. Однак Бог усе ж злетів на небо і, дуже розгніваний на Сатанаїла, прокляв його, взяв жезл, штовхнув ним поставлений Сатанаїловими слугами престол – і той престол разом із Сатанаїлом і всіма його слугами звалився на землю.

Бог сказав:

– Амінь! – і кого цей «амінь» де застав у повітрі, коли він падав на землю і не встиг ще долетіти до неї, той і лишився висіти там до Страшного суду.

І нині, коли хтось із людей йде або їде і зачепить головою або чимось іншим висячого у повітрі слугу Сатанаїла, в ту ж хвилину в цю людину неодмінно й учепиться «блуд», і вона збочить з дороги. Ось чому ті, хто проходить чи проїздить, збиваються з дороги («блудять»). Проклятий і скинутий з неба Сатанаїл звідтоді ходить зі своїми слугами і чинить добрим людям зло. А Бог на небі замість Сатанаїла створив собі незліченну кількість гарненьких хлопчиків і назвав їх «янголами».

З-поміж усіх янголів Він особливо полюбив одного і дав йому ім’я Миха. Цьому Мисі Він звелів пильно стежити за Сатанаїлом і всіляко перешкоджати йому чинити людям зло. Ось і став Миха стежити за Сатанаїлом. Стежив, стежив, але успіху не досяг особливого, бо в Сатанаїла було шість крил, а в Михи лише двоє, через що Сатанаїл постійно втікав од Михи. Тоді Миха заявив Богові, що він нічого не може вдіяти із Сатанаїлом, тому що Сатанаїл, маючи шість крил, значно швидше літає і Миха не може впантрувати за ним. При цьому Миха попросив Бога, щоб Бог відібрав подаровану Сатанаїлові золоту корону і віддав би її йому.

Бог сказав на це Мисі:

– В такому разі вирушай на землю, розшукай Сатанаїла, потоваришуй із ним і запроси його у глибоке море купатися. Перед тим як купатиметеся, побийся об заклад, хто довше просидить під водою, і коли за третім уже разом Сатанаїл пірне, ти хутчіш виходь на берег, візьми Сатанаїлову корону і тікай на небо. А я тим часом заморожу море, так що поки Сатанаїл проб’ється з-під криги, ти встигнеш утекти з короною.

Миха вчинив так, як звелів йому Бог: вирушив на землю, розшукав Сатанаїла, потоваришував із ним, і стали жити обидва разом. Якось Миха запрошує Сатанаїла купатися і вибрав для цього найглибше море. Миха роздягся, роздягся також і Сатанаїл, зняв і корону й лишив її на березі. Купаються. Миха й каже Сатанаїлу:

– Ану, хто довше зможе пробути під водою – я чи ти?

Сатанаїл каже:

– Я.

А Миха каже:

– Я.

І ну сперечатися. Сатанаїл й рече:

– Та що тут сперечатись? Спробуймо негайно: пірнем обидва разом й побачимо, хто довше сидітиме у воді.

Пірнули. А Миха, тільки-но сховав голову, як зразу ж і випірнув і дивиться, де Сатанаїл. Вода в морі прозора, як скло. І бачить він – сидить Сатанаїл на самому дні. Сидів він, сидів та й став підійматися вгору. Тоді Миха швидесенько спустився на дно, сів і сидить. Сатанаїл випірнув, дивиться, а Миха ще сидить у воді. «Кепські справи, – таки він пересидів!» – подумав Сатанаїл. А Миха випірнув та й каже:

– А що? Хто довше сидів у воді – га?

– Ну, давай ще раз! – каже Сатанаїл.

Пірнули знову. Сатанаїл опустився на дно, а Миха миттю випірнув і став дожидатися, коли Сатанаїл стане виринати, щоб тоді самому знов сховатися у воду. І знову вчинив так само, як перше: тільки-но Сатанаїл став підійматися вгору, Миха пірнув й випірнув потім декількома хвилинами пізніше Сатанаїла. Сатанаїл знову каже:

– Давай ще раз спробуємо. Якщо й цього разу ти мене пересидиш, то так уже й бути, тоді вже здамся – Будь ти тоді в цьому ділі першим.

Пірнули. Сатанаїл знов опустився на дно, а Миха відразу ж випірнув, вийшов на берег, схопив свою одежу і Сатанаїлову корону й ходу на небо. А Бог наказав тоді морозу, щоб він заморозив те море на цілих три сажні. Сатанаїл сидів під водою, доки стало сили. Та ось вже не може довше сидіти. Він нагору… Коли це щось негаразд: крига не пускає. Він тоді знову на дно – та як уперся ногами, як підскочив, як ударив у кригу головою, то крига на всьому морі затріскотіла. Він удруге зробив те ж саме, – крига тріскотить на тому місці, де Сатанаїл ударив, тріскотить. Потріскалась, однак не ламається. Тоді Сатанаїл утретє вдарив з такою силою, що вискочив з-під криги просто нагору. Дивиться – Миха вже на середині шляху між небом і землею, мчить з його короною. Сатанаїл за ним навздогін, і оскільки в нього було шість крил, а в Михи всього лиш два, то він летів швидше, ніж Миха, і став того наздоганяти. От Сатанаїл вже зовсім недалеко, от-от наздожене Миху, та тут якраз на небі з’явився Бог і кинув Мисі величезний вогненний меч, мовлячи:

– Бери, захищайся!

Миха впіймав на льоту меча, а Сатанаїл уже біля нього, хоче забрати корону. Тоді Миха змахнув мечем і відрубав у Сатанаїла з одного боку три крила, а сам мерщій далі тікати. Сатанаїл, як підстрелений, з відрубаними крилами, отак каменем й полетів донизу й гепнувся на землю. Тоді Бог відокремив од імені Сатанаїла склад «їл» і додав його до імені янгола свого Михи, внаслідок чого Сатанаїла стали звати просто Сатана, а Миху – Михаїл.

З цього часу Сатана зробився найлютішим ворогом Михаїла і став вигадувати, як би захопити його і що б йому заподіяти, якій би карі піддати за те, що він його знедолив: відняв корону й відрубав крила. От Сатана викопав глибоку яму в землі й закопав у ту яму навмисне вилитий з цією метою величезний і грубий чавунний стовп, поприроблював до стовпа кілька ланцюгів: для шиї, для рук, для ніг – і так міцно все зробив, що якби кого прикути до того стовпа тими ланцюгами, то він би до кінця світу з них не вирвався. Коли Сатана скінчив усі ці приготування, то вдягнув на себе ті ланцюги, прикував себе ними до стовпа й спробував, чи міцно стоїть стовп. Як смикнув Сатана, то земля здригнулася, а стовп і не похитнувся. Тоді Сатана зняв із себе ланцюги й каже:

– Коли потрапиш до моїх рук тепер, ненависний Михаїле, то не вирвешся більше від мене з цієї в’язниці! Як би там не було, а я все-таки тебе захоплю й засаджу сюди!

Коли дивиться, проходить повз нього якийсь старенький дідок.

– Здорові були, паночку!

– Добридень, діду!

– А що це ви спорудили, паночку?

– Тюрму таку, діду.

– Яка ж це тюрма? Я щось не можу цього зрозуміти.

– Який же ти нездогадливий! Ходи-но, ставай сюди – я тебе закую, то й побачиш.

Дідок став. Сатана надів на нього всі ті ланцюги й позамикав. Та що дідок був старенький і худенький, то він легко вивільнив з ланцюгів поступово то руку, то ногу, так що нічого не виходило. Тоді Сатана сказав:

– Вилізай лишень звідти, діду, ти старий і дуже худий для цієї тюрми, а я її спорудив для такого славного козака, як сам. Дивись, як я влізу в кайдани, то на мені буде добре.

Сатана надів на себе кайдани, сам їх приладнав, позамикав й питає:

– А що, діду, добре? Га?

– Амінь! – прорік дід.

Ту ж мить все залізо злилося, скувалося докупи саме собою, й Сатана лишився в ньому вікувати до суду Божого. А дідом тим був ніхто інший, як сам Бог.

Після цього бачить Сатана, що йому непереливки, – в ту біду, яку готував для іншого, вскочив сам, – скликав усіх своїх слуг і наказав їм гризти залізо, щоб визволити його з неволі. І гризуть чорти те залізо цілий рік до Святого Великодня, вже залишається їм зовсім мало гризти, аби визволити свого Люцифера, іноді бувають такі роки, що залишається прогризти не більше дюйма, та як тільки священик проголосить у церкві на Великдень: «Христос воскрес! – в ту ж мить залізо, яке вони гризли, стає таким само грубим, як і було, – ніби наростає. Вони знову починають його гризти, гризуть, гризуть, – лишається тільки перекусити, та прийде Великдень, і воно знов удвічі наростає. Так воно собі йшлося з року в рік, так і нині ведеться.

Біблійні Казки: Казки Та Легенди Про Святих
Легенди Про Створення Світу