Холодно взимку зайчикові. Вибіг він на узлісся, а вже ніч настала. Мороз тріщить, сніг проти місяця блищить, холодний вітерець з яру повіває. Сів зайчик під кущем, простяг лапки до місяця, просить:

– Місяцю, любий, погрій мене своїм промінням, бо довго ще сонечка чекати.

Жаль стало місяцеві зайчика, він і каже:

– Йди полем, полем, я тобі світитиму дорогу, а ти прямуй до великої скирти соломи.

Пострибав зайчик, зарився у скирту, виглядає, усміхається:

– Спасибі, любий місяцю, тепер твоє проміння тепле-тепле.

Казки-оповідки В.О.Сухомлинського за порами року. 
Зима