Жук малий і волохатий

Для дошкільного віку

Ганна Чубач

Казка
Жук малий і волохатий
Все життя прожив без  хати.
Вдень від холоду тремтів,
А вночі від  страху млів.
Дощик спинку обливав,
В душу смутку наганяв.
І набридло йому жити
Під дощами і  під вітром.
Жук малий і  волохатий
Захотів своєї  хати.
По стежині  біля ставу
Проповзав  маленький  равлик.
А у равлика  вся спинка
Зручно схована  в хатинку.
Жук у равлика  спитав:
«Хто тобі хатинку  дав?»
Равлик гордо  похвалився:
«Яз хатинкою вродився!»
Потім  равлик  засміявся —
І в хатиночці сховався.
Жук образився, прибіг
Аж на наш  низький поріг.
Зручно в сінях  примостився,
Нашу хату роздивився.
А тоді спитав у  брата:
«Де взялася  ваша хата?»
Я за брата відказав:
«Хата? Тато збудував!»
Жук на мене подивився:
«Я сиріткою вродився!»
Потім з нашого порогу
Жук побіг аж на дорогу.
По дорозі йшла корова,
Круторога і  здорова.
Жук питає про  своє:
«А у тебе хата є?»
А корова їсть траву
Й каже: «В хлівчику живу!»
Жук подумав:  «Хлів — здоровий,
Коли там живе корова».
Жук малий і  волохатий
Натомився всіх питати.
Він заліз в  трухлявий пень.
І сидів там  цілий день.
Там і нічку  він проспав.
Що робити —  сам не знав.
А мурахи бігли  в поле,
Мед збирали  дикі бджоли,
І якась мала пташина
До гнізда несла пір’їну.
Жук розправив  чорні крила
І відчув, що має  силу.
І сказав собі завзято:
«Я також збудую хату!»
Підійняв суху травинку,
І стеблинку-бадилинку  —
Поскладавши на листок.
Поволік все  під місток.
Під містком  жаби кричали,
І жука не помічали.
Ну, а він їх не злякався.
За свою роботу взявся.
Із глибокої криниці
Наносив крилом водиці.
Цілий день не спочивав —
Будував та будував…
А під вечір, ніби диво,
Хатка виросла  красива.
Жук від щастя  заспівав,
Потім сів і  задрімав.
Позліталися джмелі:
«В хаті вікна  — замалі!»
Носа висунув  комар:
«Він забувся  про димар!»
Обізвалася сорока:
«Ця хатинка  — кривобока!
Всіх зацитькала змія:
«Хата гарна, бо — своя!»
Йшли мурахи навпростець
Й похвалили: «Молодець!»
Але жук того не чув.
Він — втомився,
Він — заснув.
Спав…
І бачив уві  сні
Свою хатку  в бур’яні.
Бачив небо,
Бачив поле —
Був щасливий,
Як ніколи!