zhuk-malyj-i-volohatyj

Як жук будував собі хатинку

Для дошкільного віку

Казковий сценарій
Інсценівка за віршем Ганни Чубач «Жук малий і волохатий»

Дійові особи
Василько, Степанко, Жук, Равлик, Корова, мурахи, Бджілка, Пташка, Жабка, Сорока, Джміль, Комар, Змія. (Окрім перших трьох ролей, які є головними, всі інші «разові» ролі можуть виконувати лише кілька дітей, вдягаючи в перебігу дійства відповідні наголівнички й промовляючи то за одного, то за іншого персонажа).

Декорації
З лівого боку — передня стіна сільської хати з віконцем і прочиненими дверима. Посередині — місток на тлі озерця. З правого боку — зелений лужок: виготовлені з паперу трава, стебла, листя рослин і квіти зумисне збільшені. Під великим листком сидить зажурений Жук. Обабіч нього, дещо на відстані, стоять Василько й Степанко.

Василько (показує на Жука).
Жук малий і волохатий
Все життя прожив без хати.
Вдень від холоду тремтів,
А вночі від страху млів.

Степанко
Дощик спинку обливав,
В душу смутку наганяв.

Жук (зітхає).
Ох, набридло мені жити
Під дощами і під вітром.
Хай малий і волохатий —
Хочу я своєї хати!

З’являється Равлик

Жук (показує на нього).
Он повзе маленький Равлик
По стежині біля ставу.
Бач, у Равлика вся спинка
Добре схована в хатинку.

Жук підводиться й підходить до Равлика. Хлопчики також стають обабіч них.

Василько
Жук у Равлика спитав.

Жук
Хто тобі хатинку дав?

Степанко
Равлик гордо похвалився.

Равлик
Я з хатинкою вродився!

Степанко
Потім Равлик засміявся
І в хатиночці сховався.

Равлик напинає свій наплічник-хатинку на голові й зникає. Василько зі Степанком ідуть до хати й стають на порозі. Жук, отямившись, швидко біжить за ними.

Василько
Жук образився, прибіг
Аж на наш низький поріг.

Жук із цікавістю зазирає за двері.

Степанко
Зручно в сінях примостився,
Нашу хату роздивився,
А тоді спитав у брата.

Жук (обертається до Василька).
Де взялася ваша хата?

Василько
Хто ж, крім тебе, та й не знав
Хату тато збудував!

Жук (ображено).
Ти б на мене подивився
Я сиріткою вродився!

Похнюпившись, іде геть.

Степанко
Жук із нашого порогу
Ген подався на дорогу.

З’являється Корова зі жмутом трави.

Жук
Он назустріч йде Корова
Круторога і здорова.
Запитаю про своє: (перестріває)
А у тебе хата є?

Степанко
А Корова їсть траву.

Корова (обминаючи Жука, показує перед себе).
Онде в хлівчику живу.

Жуючи й киваючи головою, йде далі.

Жук (заздрісно).
Той хлівець, мабуть, здоровий,
Коли там живе Корова.

Зітхає, підходить до пенька й присідає за ним, Степанко і Василько стають поблизу.

Василько
Жук малий і волохатий
Натомився всіх питати.
Він знайшов трухлявий пень
І сидів там цілий день.

Степанко
Там і нічку він проспав.
Що робити — сам не знав.

Жук виходить з-за пня, розглядається. Повз нього заклопотано пробігають одне за одним дві мурахи зі стеблинками. Бджілка зі слоїком меду. Пташка з великою пір’їною.

Жук
Он біжать мурахи в поле,
Мед збирають дикі бджоли,
І якась мала пташина
До гнізда несе пір’їну.

Стріпується, піднімає голову, розправляє плечі.

Василько
Жук розправив чорні крила
І відчув, що має силу.
І сказав собі завзято.

Жук
Я також збудую хату!
Ходить, збираючи грубі, як колоди, бадилинки (трубки з цупкого паперу).
Ось візьму суху травинку
І стеблинку-бадилинку,
Поскладаю на листок,
Віднесу все під місток.

Поклавши на плече свій будівельний матеріал, Жук прямує до містка, біля якого кумкає Жабка. За ним ідуть хлопчики.

Степанко
Під містком жаби кричали
І Жука не помічали,
Але він їх не злякався,
За свою роботу взявся.

Василько
Із глибокої криниці
Наносив крилом водиці.
Цілий день не спочивав —
Будував та будував.

Жук у цей час «будує». (По завершенні слів готову хатинку висувають з-за містка).

Жук (задоволено оглядає).
Хай над вечір, та на диво
Хатка виросла красива!

Василько
Жук від щастя заспівав,
Потім сів і задрімав.

Жук спочатку дзижчить, кружляючи на місці й розмахуючи руками-крилами, а далі вмощується під хатинкою й заплющує очі.

З-за кущів по черзі підводяться й, вигукнувши своє, ховаються Джміль, Комар, Сорока.

Степанко
Позліталися джмелі.

Джміль
В хаті — вікна замалі!

Василько
Носа висунув Комар.

Комар
Він забувся про димар!

Степанко
Обізвалася Сорока.

Сорока
Ця хатинка – кривобока!

Василько
Всіх зацитькала змія.

Змія (показує голову з-за хати).
Хата гарна, бо — своя!

Степанко
Йшли мурахи навпростець.

Мурахи (проходять повз Жука).
Справді, Жук наш — молодець!

Василько
Але Жук того не чув.
Він втомився. Він — заснув.

Жук усміхається із заплющеними очима.

Жук
Сплю і бачу уві сні
Власну хатку в бур’яні.
Бачу небо, бачу поле —
Я щасливий, як ніколи!

Повертається на бік і обнімає хатинку рукою. Під музичний супровід виходять усі персонажі. Жук підводиться й весело танцює разом з ними.

КІНЕЦЬ