kazka-pro-antonycha

Казка про Антонича

Для молодшого шкільного віку

Казковий сценарій

У жовтні традиційно святкуємо дні поета з Новиці що на Лемківщині – Б. І. Антонича. Пропоную свій сценарій невеличкої вистави-казки для учнів початкової школи, яку ми готуємо на цьогорічне свято. У сценарії взято до уваги специфіку мовної ситуації на Лемківщині, тому частину текстів написано лемківською говіркою, частину (вірші) літературною мовою.
Погляньмо на світ Антоничевої поезії здивованими очима дітей!

Казка про Антонича [1]
Дія відбувається в казковому лісі. Дійові особи Дерева, Квіти, Метелики, Звірята, Антонич. Кожний учень сам вибирає собі звірятко, яким хоче бути.

На сцену виходять дві дівчинки:

Ведуча 1 (2 Лисичка): Дороги доросли! Чи ви ищи вірите в чуда? Чи пам’ятате тоти байки, яки оповідали вам ваша бабця, коли сходив над гором місячок?

Ведуча 2 (Білочка): Запрашаме вас до чарівного лемківского ліса.

Ведучі сходять зі сцени. Грає таємнича музика. На сцені з’являються Дерева і Квіти, прилітають і танцюють Метелики.

1 Квітка: Росте Антонич, і росте трава,
І зеленіють кучеряві вільхи.
Ой, нахилися, нахилися тільки –
Почуєш найтайніші з всіх слова.

Вбігає Зайчик: Яка гарда полянка! Сяду одпочну кус, бо вертам здалека, аж з Новици. А чи знате, же там ся гродив праві 100 років тому наш приятель і поета Богдан-Ігор Антонич?

Входить Мишка: Так. Але він не міг довго жити медже людми, котри часто бесідували неправду, не любили віршів і думали лем о грошах и кобасах. Діти тіж били негречни, ламали гілки дерев, не били уважни до нас – рослин і звірят.

Входить Вовчик під руку з Лисичкою.

Вовчик: Він мав сестру – Лисичку, писав о ній в своіх віршах, бо знав бесідувати з рослинами і звірятами, розумів іх мову.

Лисичка: Оповім вам о своім браті.
Мій брат – кравець хлоп’ячих мрій,
зішив з землею небо.
Горять хустки у крамарів,
немов стобарвний гребінь.
Співають теслі, бубни б’ють.
Розкрию таємницю:
червоне сонце продають
на ярмарку в Горлицях.

Звірята співають пісню ”Як я сой заспівам” і танцюють.

2 Квітка: А знате што ся стало в наших горах зимом? То послухайте:
Народився Бог на санях
в лемківським містечку Дуклі.
Прийшли лемки у крисанях
і принесли місяць круглий.
Ніч у сніговій завії
крутиться довкола стріх.
У долоні у Марії
місяць – золотий горіх.

Входить Жабка: А чи знате ви, звірятка, што найбарже на світі любив Антонич?
Свою рідну землю, свою Батьківщину.

1 Метелик: “Що це є Батьківщина?” – раз питалась Оля,

1 Дерево (Калина):
“Знай, батьківщина – це ріка, що серед поля,
за селом, під лісом тихо плине,
це в саді нашому дерева, зілля, квіти,
це на ланах пшениця злотокоса,
це той, що віє з поля теплий вітер,
це на левадах скошена трава в покосах,
це наші всі пісні і молитви щоденні,
це рідна мова – скарб, якого ти не згубиш,
це небо, синє вдень, а серед ночі темне,
це, моя Олю, все, що ти так щиро любиш”.

2 Дерево:
Мов свічка, куриться черемха
в побожній вечора руці.
Вертаються з вечірні лемки,
до хат задумано йдучи.
Моя країно верховинна, –
ні, не забуть твоїх черемх,
коли над ними місяць лине
вівсяним калачем!

Жабка: Як приходила весна, поет ставав веселим хрущом и співав над квітучима вишнями. Антонич барс любив співати, а ищи знав грати на гуслях.
1 Метелик: В нашим лісі тіж вшитки люблят співати: и звірята, и дерева, и квіточки. Тогдиль усміхатся до нас сонечко з неба. Заспівайме вшитки разом пісню, яку подарував нам Антонич.

Пісня на слова Б.-І. Антонича “Для мене день, що без пісень”.

На сцені з’являється Котик:
Співати про хату
Малу, небагату.
Де добре є брату,
Де радісно жить.

2 Метелик:
Співати про весну
Шалену, чудесну,
Зелену, небесну,
Про сонячну мить.

Співати про горе,
Як радість поборе
Його, хоч мов море;
Про сміх перемог.

Та ще про хвилину,
Найвищу, єдину,
Коли це людину
Відвідує Бог.

Білочка: Якоси літом, перед святом Івана Купала Антонич пішов до ліса глядати квіту папороті, який приносит людям щесця. Од той пори нихто го не видів.

2 Лисичка: Стари дерева радят, же він нашов тот квіт, котрий росне далеко-далеко за третьом звіздом. А з того квіту зродилися незвичайни вірши, котри залишив нам.

Білочка: Не вірите, же то можливе?

Зайчик: В правдивих поетів так биват.

1 Квітка: Они сут чародіями, котри часом приходят на землю, жеби зробити єй ліпшом и веселішом.

Вовчик: Тихо! Послухайте! Хтоси иде!
Входить Антонич з квіткою папороті:
В горах, де ближче сонця,
перший раз приглянувся небу,
тоді щось дивне й незнане пробудилось у мені,
і піднеслася голова, й слова прийшли до уст зелені.
(до звірят)
Я розумію вас, звірята і рослини,
я чую, як шумлять комети і зростають трави.
Антонич теж звіря сумне і кучеряве.

Музика.
_________________________
[1] У сценарії використано уривки з творів поета, а також післямову І. Малковича до збірки віршів Антонича для дітей Росте хлоп’я, мов кущ малини, упор. Д. Павличка, Київ 1990.

Вікторія Черненко