Казки, легенди та байки для дітей українською мовою
Ганс Крістіан Андерсен
Жили колись двадцять п’ять олов’яних солдатиків — усі рідні брати, бо народилися вони з однієї старої олов’яної ложки. Рушниці в руці, дивляться прямо вперед, а мундири, червоні з синім, дуже гарні! Вони лежали в коробці. От її відкрили, і найперше, що вони почули на світі,— були слова: «Олов’яні солдатики!» Це вигукнув маленький хлопчик і заплескав у долоньки.
Марія Пригара
Де шумить сосна крислата
Край дзвінкого джерела,
Там ведмедиця кудлата
Із малятами жила.
Двоє менших ведмежаток
Ще й ведмедик — старший брат.
Езоп
На зеленій галявині посеред лісу жив гарний олень. Віддавна тут мешкали його мати й бабуся, і всі мали це місце за свою домівку. Ніхто із звірів не заходив туди пастися, знаючи, що тамтешня трава належить оленеві.
Та якось золоторогий красень захворів; не міг ні бігати, ні пастися, лежав на зеленій траві й жалібно стогнав.
Почула той стогін коза, яка саме минала галявину. Підійшла до оленя, питає:
Марія Пригара
— Ти знаєш що, — сказав байбак
Дружкові-ховрашкові. —
Чого нам треба жити так —
В степах, а не в діброві?
Ганс Крістіан Андерсен
Ішов солдат по дорозі: раз, два! раз, два! Ранець за спиною, шабля при боці. Йшов він додому з війни. По дорозі пострічалась йому стара відьма. Вона була така противна: нижня губа в неї звисала аж до грудей.
— Добрий вечір, солдате! Ач яка в тебе славна шабля і великий ранець, ти справжній солдат! Ну, одержиш ти зараз грошей, скільки захочеш!
— Дякую тобі, стара відьмо! — сказав солдат.
Езоп
Якось на зеленому схилі гори пасся гарний золоторогий олень. Був теплий, погожий осінній день. Та, на лихо, помітили оленя мисливці й помчали до нього. Олень теж побачив мисливців, але тоді вже, коли ті, цілячися з луків, підступилися близько.
«Лишенько моє, тепер ніяк утекти до лісу! – подумав олень. – Ану ж бо сховаюся в отому винограднику».
Олександр Лук’яненко
Ускочила спритненька Галушка до каструлі, де кипіли Вареники. «Зварять,— гадає собі, — вкупі, мо, й мене за Вареника матимуть».
Василь Сухомлинський
Летів білий метелик над річкою. А хтось кинув у воду червону квітку. Пливе квітка. Побачив метелик червону квітку. сів на неї, сидить, крильцями водить. Квітка пливе й метелик пливе.
Летіла над водою ластівка, аж здивувалася: що це таке? Коли це метелик навчився плавати?
Олександр Лук’яненко
У годинниковій майстерні зустрілися два Будильники.
— День добрий, друже! Чого тут опинився? — спитав один.
— Став жертвою людської невдячності! — сумно озвався другий.
Олександр Лук’яненко
— І за що тому Бурякові від людей шана, не розумію? — дивувався Будяк.
Воно, як глянути збоку, й справді дивно: Будяк розбудя- чився крислатий та пишний, малиновий його цвіт за версту видно; а Буряк виткнув при самій землі жмут гички — ото й усе.