котик та півник

Котик і півник

Слухати казку “Котик і півник”:

Українська народна казка
Запис Лесі Українки

Був собі котик та півник, і були вони у великій приязні. Котик, було, у скрипочку грає, а півник пісеньки співає. Котик, було, йде їсти добувати, а півник вдома сидить та хати глядить. То котик, було, йдучи наказує:

– Ти ж тут нікого не пускай та й сам не виходь, хоч би хто й кликав.

– Добре, добре, – каже півник, засуне хату та й сидить, аж поки котик вернеться.

Навідала півника лисиця та й надумала його підманити. Підійде під віконце, як котика нема вдома, та й підмовляє:

– Ходи, ходи, півнику, до мене, що у мене золота пшениця, медяна водиця.

А півник їй:

– То-ток, то-ток, не велів коток!

Бачить лисиця, що так не бере, прийшла раз уночі, насипала півникові попід вікном золотої пшениці, а сама засіла за кущем. Тільки що котик вийшов по здобич, а півник одсунув кватирку та й виглядає. Бачить: нікого нема, тільки пшеничка попід вікном розсипана. Понадився півник:

– Піду-но я трошки поклюю, нікого нема, ніхто мене не зобачить, то й котикові не скаже.

Тільки півник за поріг, а лиска за нього та й помчала до своєї хати. А він кричить:

Котику-братику,
несе мене лиска
по каменю-мосту
на своєму хвосту.
Порятуй мене!

Котик поки почув, поки завернувся (далеко був), то вже й опізнився лиску доганяти. Біг-біг, не здогнав, вернувся додому та й плаче, а далі надумався, узяв скрипку та писану кайстру та й пішов до лисиччиної хатки.

А в лисиці було штири дочки та їден син. То стара лисиця на влови пішла, а дітям наказала півника глядіти та окріп гріти, щоб ото вже, як вернеться, зарізати його та обпатрити.

– Глядіть же, – наказала, – нікого не пускайте.

Та й пішла.

А котик підійшов під вікно та й заграв, ще й приспівує:

Ой у лиски, в лиски новий двір
та чотири дочки на вибір,
п’ятий синко ще й Пилипко.
Вийди, лисе, подивися,
чи хороше граю!

От найстарша лисичівна не втерпіла та й каже до менших:

– Ви тут посидьте, а я піду подивлюсь, що воно там так хороше грає?

Тільки що вийшла, а котик її – цок у лобок та в писану кайстру! А сам знов грає:

Ой у лиски, в лиски новий двір
та чотири дочки на вибір,
п’ятий синко ще й Пилипко.
Вийди, лисе, подивися,
чи хороше граю!

Не втерпіла й друга лисичівна та й собі вийшла, а він і ту – цок у лобок та в писану кайстру! Так усіх штирох виманив. А синко Пилипко жде-пожде сестричок – не вертаються:

– Піду-но, – каже, – позаганяю, а то мати прийде, битиме.

Та й вийшов з хати. От котик і його – цок у лобок та в писану кайстру! А потім почепив кайстру на сухій вербі, сам – у хату, знайшов півника, розв’язав, взяли вони удвох усю лисиччину страву поїли, горщика з окропом вивернули, горшки-миски побили, а самі втекли додому.

Та вже потім півник довіку слухав котика.