ukr_nar_kazky

ЛИСИЧКА СЕСТРИЧКА

Для молодшого шкільного віку

Українська народна казка

Украла собі лисичка-сестричка курочку та й біжить. Біжить та й біжить, от вже й ніч заходить. Бачить вона хатку, заходить туди, вклонилась звичайненько та й каже:

— Добривечір, люди добрі!

— Доброго здоров’ячка.

— Пустіть переночувати!

— Ой лисичко-сестричко, у нас хата маленька,— ніде буде тобі лягти.

— Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.

Хазяї й кажуть:

— Добре, ночуй!

— А де ж я свою курочку подіну?

— Пусти її під піч.

От вона так і зробила. А вночі нишком устала, курочку з’їла й пір’ячко загребла.

Другого дня встала раненько, вмилася біленько, господареві на добридень дала.

— Ой, де ж це моя курочка?

— А під піччю.

— Я дивилась, там нема.— Сіла та й плаче.— Тільки й було добра, що курочка, та й ту забрано. Віддай мені, хазяїне, за курочку качечку!

— Нема що робити — треба давати. Взяла лисичка качечку в мішок та й пішла. Біжить та й біжить, аж застала її на дорозі ніч. Бачить вона хатку, заходить туди й каже:

— Добривечір, люди добрі!

Ті їй:

— Доброго здоров’я!

— Пустіть переночувати!

— Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде буде тобі лягти.

— Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.

— Ну, добре, ночуй!

— А де ж я свою качечку подіну?

— Пусти її в хлів між гуси.

От вона так і зробила. А сама вночі нищечком устала, качечку з’їла і пір’ячко загребла.

Другого дня встала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала.

— А де ж моя качечка?

— Глянули в хлів — нема. Каже їй хазяїн:

— Мабуть, гусей випускали та випустили й її.
А лисичка плаче:

— Тільки й добра було, що качечка, та й ту забрано.
— Віддай мені, хазяїне, за качечку гусочку!

Нема що робити — треба давати. Взяла вона гусочку в мііпок та й пішла.

Іде та й іде… Аж ізнову вечір настає. Бачить вона, що стоїть хатка, зайшла туди та й каже:

— Добривечір, люди добрі! Пустіть переночувати!

— Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде буде тобі лягти.

— Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся, так і переночую.

Люди кажуть:

— Ну, добре,— почуй!

— А де ж я свою гусочку подіну?

— Пусти в хлів до ягнят.

От вона так і зробила. А сама вночі нищечком устала, гусочку з’їла і пір’ячко загребла.

Другого дня устала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала, а тоді:

— А де ж моя гусочка?

Подивились — нема. От вона й каже хазяїнові:

— Де я не бувала, такої пригоди не знала, щоб у мене що вкрадено!

Хазяїн і каже:

— То, може, ягнята затоптали її.

А лисичка:

— То вже як хоч, хазяїне, а віддай мені ягня.

Нічого робити. Віддали. Взяла лисичка в мішок те ягня та й пішла. Іде та й іде,— застає її знову ніч. От вона, побачивши хатку, стала проситися на ніч:

— Пустіть, люди добрі, переночувати!

— Не можна, лисичко-сестричко: у нас хатка маленька, ніде буде тобі й лягти.

— Дарма, я під лавкою зігнуся, хвостиком обгорнуся та й переночую.

— Добре,— ночуй!

— А де ж я своє ягня подіну?

— Пусти в загороду.

От вона так і зробила. А вночі нищечком устала та й з’їла те ягня.

Другого дня встала раненько, вмилася біленько, хазяїнові на добридень дала та й питає:

— А де ж моє ягня?

Далі сіла та й давай плакати та примовляти:

— Де я не бувала, такої пригоди не знала, що одно було добро, та й те вкрадено.

Хазяїн їй каже:

— Ото невістка гнала воли, то, може, й випустила.
От вона й каже йому:

— Ну, як собі хоч, хазяїне, а віддай мені невістку!

Свекор плаче, свекруха плаче, син плаче, діти плачуть. А лисичка таки зав’язала невістку в мішок. От іще вона не вийшла, та якось там на часину одвихнулась із хати, а син узяв, вив’язав з мішка невістку, а ув’язав собаку.

Прийшовши, лисичка взяла, не розв’язуючи, той мішок з собакою та й понесла. Несе та й приказує:

— За курочку — качечку, за качечку — гусочку, за гусочку — ягнятко, а за ягнятко — невістку!

Та як струсоне тим мішком, а собака: «Авурр!..» А лисиця:

— А, капосна невістко! Ану, гляну на тебе, яка ти є.

Сіла та й розв’язала мішок. Тільки розв’язала — собака звідти як не вискочить! Вона навтіки, собака за нею та далі в ліс… от-от дожене! Ні, таки добігла лисичка до нори, заховалась. Сидить вона в норі, а собака над норою — не може влізти. А лисичка і давай питатися:

— Вушечка мої любі, що ви думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?

— Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, щоб хорт не догнав, золотої кожушини не порвав.

— Спасибі ж вам, мої любі вушечка, я вам сережки золоті куплю.

Тоді до очей:

— Що ви, оченьки мої любі, думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?

— Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, туди-сюди розглядали, щоб хорт не догнав, золотої кожушини не порвав.

— Спасибі ж вам, мої оченьки любі, я вам золоті окуляри куплю.

Потім до ніг:

— Що ви, ніженьки мої любі, думали-гадали, як від того проклятого хортища втікали?

— Те ми, лисичко-сестричко, думали-гадали, швидше втікали, щоб хорт не догнав, золотої кожушини не порвав.

— О, спасибі ж вам, мої ніженьки, я вам куплю червоненькі черевички з срібними підківками.

— А що ти, хвостище-помелище, думало-гадало, як від того проклятого хортища втікало?

А хвіст розсердився, що лисичка до нього так неласкаво заговорила, та й каже:

— Те я думав-гадав, поміж ногами плутав, щоб хорт догнав, золоту кожушину зняв.

Розсердилась лисиця на хвоста та й вистромила його з нори:

— На тобі, хортище-собачище, хвоста, відкуси, поки біле!

А хорт як ухопився, так увесь і відкусив.

От тоді лисиця пішла між зайці. А зайці ще тоді хвостатими були. Побачили вони, що лисиця куца,—давай з неї сміятися. Вона їм і каже:

— Дарма, що без хвоста, але я вмію он як скакати.

— Як?

— Та так. Тільки треба вам хвости позв’язувати, то й ви навчитесь.

— Ну, позв’язуй!

Позв’язувала їм хвости, а сама вибігла на шпиль та звідтіля як гукне:

— Тікайте, бо йде вовчище!

Зайці як сунуть в усі боки,— так хвости й пообривали. Після того як посходились докупи зайці, бачать — усі без хвостів. От і давай питатись один одного:

— Ти був у лисички?

— Був.

— І я ж, братику, був!

Почали вони змовлятись, щоб як-небудь віддячити лисиці. А вона й підслухала, бачить, що лихо, та мерщій з того лісу, більше про неї й не чули.