Для молодшого шкільного віку
Василь Сухомлинський
У матері було сім синів – найстаршому дев’ять років, а наймолодшому – три.
Спекла мати кожному синові по пшеничному жайворонку – і собі один. Виймає мати із печі жайворонків, ставить на стіл, а діти сидять рядочком, очей з них не зводять.
Рум’яні жайворонки, пишні. Сидять на столі й у відчинене віконце виглядають, наче полетіти збираються.
– Йдіть, діти, на вулицю, погуляйте хвилинку, хай жайворонки схолонуть, – каже мати.
Пішли шестеро синів на вулицю, а найменший – Мізинчиків називала його мати – залишився: жайворонки пахли так смачно, що не міг Мізинчик від них відійти.
Сів Мізинчик біля столу й рука його сама потягнулась до жайворонка. Узяв гарячого жайворонка, підніс до рота, запрацювали зубки – й нема пташки. Злякався Мізинчик, вибіг на подвір’я і почав гратися разом з братами.
Покликала мати дітей, прийшли семеро братів, сіли за стіл, поділила мати жайворонків. Дісталось кожному по жайворонку, а матері й не дісталось.
– А де ж ваш жайворонок? – питає найстарший брат, материн перший помічник.
– А мій жайворонок у віконце полетів, – відповіла мати і зітхнула. Обперлась на стіл, задумалась.
Із очей Мізинчика закапали сльози.
Казки-оповідки В.О.Сухомлинського за порами року.
Весна