francyzki_narodni_kazky

Повернення Ля Раме

Для молодшого шкільного віку

Французька народна казка

Солдат Ля Раме повертався з війни додому. Весело й бадьоро йшов він дорогою, радіючи, що невдовзі побачить рідний дім і стару матір. Випало йому по дорозі пробиратися через дрімучий ліс, і тут, у лісі, здибав він вовка, орла та мурашку. Всі троє сиділи на землі коло вбитого ягняти й сперечалися, як-то їм по справедливості розділити поживу. Довго сперечалися, та так ні до чого й не дійшли. Бо коли поділити здобич порівну, то вовкові буде мало, орлові якраз у міру, а мурашці забагато.

Почув Ля Раме їхню суперечку, вийшов з-за дерев та й каже:

— Ну що, друзі, ніяк не впораєтесь із цією простою справою?

— Атож, солдате! Думаємо, думаємо і не придумаємо, як нам розійтися по справедливості,— відповіли йому всі троє.— Ти от з війни йдеш, багато чого бачив на своєму віку. Чи не поможеш нам розділити здобич?

Замислився Ля Раме, а тоді вийняв з піхов ніж, махнув ним і каже:

— Тобі, вовче, оці чотири ноги! Зуби в тебе гострі, миттю перемелеш усі кості.

— Правда, правда! — загукали сперечальники.

— А тобі, орле,— кістяк! Недарма ж дзьоб у тебе міцний і загнутий!

— Правда, правда! — знов озвалися сперечальники.

— Ну, а тобі, мурашко,— голова. Ти ж маленька, проворна і легко всюди пролізеш.

— Правильно розсудив! По справедливості.
Засміявся Ля Раме:

— Ну, якщо ви задоволені, то бувайте веселі та здорові, бо я по спішаю додому.

І Ля Раме хотів був уже рушити далі, та нові друзі заступили йому дорогу і кажуть:

— Ні, ми тебе не відпустимо з порожніми руками! Хочемо добром відплатити за добро, не так, як деякі люди. Скажи, чим тобі віддячити?

— Вашою дружбою! Нічого більше від вас мені не треба! — знову засміявся Ля Раме.

— Дружбою — то й дружбою. Проте в житті всяке буває. Може, тобі колись знадобиться наша поміч. То знай: тільки-но ти забажаєш — одразу обернешся вовком, або орлом, або мурашкою — ким захочеш. Треба лиш гукнути: «Вовче, візьми мене в брати!» Або: «Орле, візьми мене в брати!» Або: «Мурашко, візьми мене в брати!» І ти вмить станеш вовком, або орлом, або мурашкою.

Подякував їм Ля Раме і пішов далі. Ішов собі, йшов, аж поки прийшов в одне місто.

Хотів там відпочити, погуляти, але бачить — смутні всі ходять, шепочуться про щось, на очах у всіх сльози. Здивувався Ля Раме, питає в одної старенької бабусі:

— Що це тут у вас? Чи не сталося якого лиха? 
А бабуся й каже:

— Вгадав ти, солдатику, у нас і справді біда. Рік тому люте чудовисько викрало в нас веселу Жаннет, королівську доньку. Нікому не пощастило її врятувати, і завтра чудовисько з’їсть нашу красуню, а тоді по другу доньку короля з’явиться.

— До завтра ще є час… — замислено мовив Ля Раме. — А чому ж ніхто не врятував прекрасну Жаннет із пазурів чудовиська?

— Ех, солдатику, солдатику… — зітхнула старенька. — Багацько сміливців пробували її врятувати, та всі поплатилися за це життям, бо сидить принцеса замкнена в неприступному замку, і дістатися до нього непросто: замок той — на високій стрімчастій скелі, оточений з усіх боків міцними мурами. А стереже замок люте чудовисько. Вбити чудовисько нікому не вдалося, бо життя його в яйці заховане.

— А що то за яйце? — спитав Ля Раме.

— О солдатику, яйце те не просте, а чарівне. В ньому вся сила чудовиська. Але якщо яйце розбити — чудовисько помре. Багато героїв намагалися дістатися до нього, а назад ніхто не повернувся.

— Але спробувати можна, — сказав Ля Раме. — Тільки допоможи мені радою.

Розповіла йому бабуся, як і де знайти той замок, і подався Ля Раме, ступаючи швидко, по-солдатському, щоб устигнути.

Та хоч як вш поспішав, а час летів швидше. Невдовзі зрозумів Ля Раме, що не встигне дістатися до замку. Отоді й згадав він про своїх нових друзів. «З самого ранку всякі чудеса зі мною приключаються, — подумав солдат. — Може, і ще одне чудо буде?»

Гукнув він:

— Орле, хочу стати твоїм братом!

І вмить виросли у нього крила. Махнув він ними раз, другий і злетів угору. Летить Ля Раме, дивиться вперед. Бачить — ген далеко замок стоїть, вежами хмари підпирає.

Підлетів Ля Раме ближче. Круг замку мури товсті та високі, неприступні. Та хіба орел проситиме, щоб підвісні мости опустили? Перелетів він через ті мури. А перед входом до замку сидять два страшні пси, вогонь із пащі в кожного так і пашить.

— Вовче, візьми мене в брати! — вигукнув Ля Раме і вмить обернувся вовком.

Розправився вовк з лютими сторожами і кинувся до дверей замку. Але як проникнеш далі, коли двері замкнені? Довелося Ля Раме третього друга на поміч кликати.

— Мурашко, мурашко, візьми мене в брати!

Не встиг доказати, як обернувся чорною мурашкою, одразу ж крізь замкову щілину проліз. А тоді по щілинах і тріщинах в заповітний тайник поповз-побіг. Стіни в тому тайнику були ще товщі, ніж вал фортеці, а на вікнах густі грати, навіть світу білого не видно, хоч уже й світало, наставав ясний день. Кому ясний, а кому останній… Тож і поспішала мурашка. Що для неї стіни і грати? Була б хоч вузесенька щілинка…

І ось проникла мурашка у заповітний тайник. Посеред великої зали стояв високий стіл, а на столі — скринька золота.

Настав час Ля Раме самому до діла братися. Обернувся він знову людиною, схопив свій вірний ніж, збив замок із золотої скриньки, а там — яйце, міцніше від каменю, і чорне, чорніше від заліза.

Розбив Ля Раме яйце, і потекла з нього чорна кров. А коли витекла остання чорна краплина, почув він передсмертний крик лютого чудовиська.

Отакий був подвиг Ля Раме. Обійшов солдат увесь замок і в останній вежі на самісінькому верху побачив бідолашну Жаннет. Вона сиділа й плакала, і до кожного шарудіння прислухалася, страшного чудовиська ждала. Коли ввійшов Ля Раме, вона очам своїм не повірила.

— Хто ти? — спитала Жаннет, ледве дихаючи.

— Я — солдат Ля Раме. І прийшов сюди, щоб визволити тебе від чудовиська. Його вже немає, тепер ти вільна!

Ну звісно, дівчина покохала хороброго Ля Раме. Невдовзі відгуляли весілля. І коли Ля Раме став королем, він велів на гербі свого міста намалювати мурашку, вовка і орла — на згадку про вірних друзів.

Відтоді місто Бурже має такий гарний герб.