francyzki_narodni_kazky

Про півня

Для молодшого шкільного віку

Французька народна казка

Колись давно був в нашому селі старий півень. Любив він водити своїх курей у ліс та в поле. Якось півень щібся в землі під деревом і знайшов гаманець, повний золотих та срібних монет. Схопив півень гаманець і мерщій з ним додому! Ніг під собою від щастя не чує, співа на все горло.

А в селі жив один багатій на ім’я д’Арглан. Побачив радісного півня, підійшов до нього та й каже:

— Ану покажи мені свій гаманець!

Схопив гаманець та й гайда з ним додому.

А півень як кукурікне:

Пане д’Арглан, оддай моє добро!
Золото віддай, віддай срібло!

Та пан д’Арглан не віддав ні золота, ні срібла. Півень кукурікнув іще голосніше. Розгнівався пан д’Арглан та й каже:

— Ач, співець знайшовся! Ось зараз спіймаю і замкну на ніч у стайні з моїми віслюками, вони тебе провчать. Довго пам’ятатимеш.

Злякався півень, чкурнув геть. По дорозі зустрів вовка.

— Добридень, куме! — каже.

— Добридень, куме! Куди це ти біжиш?

— Знаю, куди біжу. Біжи й ти зі мною! Не пошкодуєш — почастую смачненько.

— Хто ж від доброго частування відмовляється? Біжімо, куме! Це далеко?

— Та ні, я побіжу, а ти лізь осюди в мішок, я тебе понесу.

Побіг півень далі. Аж тут назустріч йому лис.

— Добридень, куме! — каже півень.

— Добридень, куме! Куди це ти біжиш?

— Знаю, куди біжу. Біжи й ти зі мною — почастую смачненько.

— Люблю я смачно попоїсти! Біжімо!

— Та ні — ти лізь до мене в мішок, я тебе понесу.

Побіг півень далі. Аж тут назустріч йому летить рій бджіл та шершнів.

— Як хочете жала погострити, добре пожалити — лізьте до мене в мішок! — каже півень.

Бджолам і шершням того тільки й треба! Біг, біг півень, аж поки натрапив на струмок.

— Куди біжиш, півню? — питає струмок.

— Знаю куди… Пан д’Арглан забрав моє добро — все моє золото й срібло. Ходімо зі мною — допоможеш мені.

Струмок погодився, і півень сунув його в мішок.

Добіг півень до дверей пана д’Арглана, постукав та як кукурікне:

Пане д’Арглан, оддай моє добро!
Золото віддай, віддай срібло!

— Ну, начувайся, дурноверхий горлане! — розлючено вигукнув пан д’Арглан.

Надвечір наказав він спіймати півня і замкнути в стайні разом з віслюками. «Дадуть вони йому чосу!» — подумав пан д’Арглан зловтішно.

Замкнули півня з віслюками. Віслюки хвицають, б’ють копитами в стіни, ревуть.

Злякався півень, але не показав цього — бадьорився.

Врешті-решт віслюки кинулися на півня.

А він як гукне вовкові:

— Вилазь із мішка! Гризи їх! Ось тобі й частування!
Вовк вискочив з мішка, кинувся на віслюків і позагризав їх.
Рано-вранці пан д’Арглан побіг у стайню глянути, чи вбили віслюки півня. Відімкнув двері, а півень — фррр! — вилетів у двір та як кукурікне:

Пане д’Арглан, оддай моє добро!
Золото віддай, віддай срібло!

«Ну й дивовижа! — подумав пан д’Арглан.— Щоб віслюки та не подужали півня…»

Зайшов він у стайню, аж бачить — усі віслюки мертві.

«Оце так півень! Остогид він мені, та й боюсь я його. Накажу посадити його до гусей. Хай гуси його поскубуть!»

Увечері наказав пан д’Арглан посадити півня до гусей. Гуси відразу кинулися на нього, засичали й заґелґотали, затеребили його й заскубли.

А півень як гукне:

— Куме-лис, вилазь із мішка! Подуши їх усіх! Ось тобі й частування!
Лис вискочив з мішка та й ну ловити гусей! Всіх половив, подушив і наївся донесхочу.

Пан д’Арглан ледве діждався ранку — так кортіло йому дізнатися, чи живий півень, чи ні. Відімкнув він гусник, а півень вилетів у двір та як загорлає:

Пане д’Арглан, оддай моє добро!
Золото віддай, віддай срібло!

«Ой лишенько! — жахнувся подумки д’Арглан.— Невже цей клятий півень і гусей моїх подушив?»

Зайшов у гусник і бачить: лишилося в ньому кілька гусей, та й ті лежать подушені.

«Це не півень, а якийсь біс! Та все одно я його подолаю! Мій буде верх!»

— Сьогодні ти підеш спати до моїх дочок,— каже пан д’Арглан півневі.— Вони вже тебе не випустять, ураз в’язи скрутять!

А півень у відповідь:

Пане д’Арглан, оддай моє добро!
Золото віддай, віддай срібло!

Увечері пан д’Арглан сказав трьом своїм дочкам:

— Ось вам півень, донечки! Він спатиме у вас. Скрутіть вночі йому в’язи!

Та коли дочки хотіли були скрутити півневі в’язи, він гукнув:

— Бджоли, шершні, летіть із мішка! Жальте д’Аргланових дочок, не жалійте!

Рано-вранці пан д’Арглан прийшов глянути, чи скручено півневі в’язи. А півень — фррр! — злетів під самісіньку стелю та як загорлає:

Пане д’Арглан, оддай моє добро!
Золото віддай, віддай срібло!

Глянув д’Арглан на дочок — аж у очах йому потемніло: червоні як жар, запухлі, заплакані.

«Де ж тепер ради шукати? — подумав геть розгублений д’Арглан.— Як збутися півня?.. Ага, накажу я затопити піч і посадити його туди. Згорить, клятий, на вугілля, напевне згорить!»

Затопили піч, розжарили, спіймали півня та й кинули його туди. А півень і каже струмкові:

— Витечи з мішка!

Струмок витік, по всій печі розлився, полум’я загасив. Прийшов пан д’Арглан глянути на переможеного ворога, а півень — фррр! — вилетів з печі та як кукурікне:

Пане д’Арглан, оддай моє добро!
Золото віддай, віддай срібло!

Вихопив пан д’Арглан гаманець із кишені, закинув його на дах і крикнув:

— Забирай своє золото й срібло! Не хочу я тебе бачити і чути про тебе нічого не хочу. Такої ти шкоди мені наробив, таких збитків завдав…

Узяв півень гаманець і почимчикував до себе в курник, щасливий та гордий.

Кури, побачивши його, привітали радісним кудкудаканням. Тут і казці кінець!