Для молодшого шкільного віку
Олександр Лук’яненко
Багато років стояв понад шляхом велетень Дуб. Вік його Тіні був менший, бо в дні, коли над Дубом клубочилися хмари, вона пропадала. Та тільки-но минала негода й знову виглядало сонце, Тінь поверталася, щоб зайняти своє місце — часом більше, ніж сам Дуб.
А чому б і не так! Адже в спеку саме в Тінь ховались подорожні від палючих променів, тоді як Дуб тільки схвально шелестів листям. Кому іншому він міг ще здатися могутнім, але Тінь добре знала, що всередині дідуган уже почав трухля-віти.
Отож, правду кажучи, вона не здивувалась, коли прийшли дроворуби й зловісно заскреготіла пилка. Трохи шкода було старого,— все-таки довго працювали разом,— однак що тут удієш. Не спало ж нікому на думку спиляти її, Тінь, бо вона ще потрібна, ще служитиме, ще…
На жаль, ви не дізнаєтеся, про що міркувала Тінь далі: Дуб упав — і вона зникла, тепер уже назавжди.