Для молодшого шкільного віку
Олександр Лук’яненко
Притюпав Лис до сусіда Борсука та й каже:
— Добряча в мене нора, гріх скаржитись. Суха, тепла, із запасним виходом. Одна лиш морока: блошви в підстілці страх скільки розплодилося, й кусюча, клята, не дає спокою. Оце зараз скупався і думаю собі: треба ту трухлявину викинути, свіженького понаносити… Чи не допоможеш, сусіде?
— З охотою,— відказує Борсук,— але підсоби сперш мені. Єю ніч, ти, певно ж, чув, дощисько вшкварив. Десь вода знайшла проточину, й стеля в норі геть обвалилась. Сам, доля милувала, живий, тільки трохи пом’яло, але тепер знай вигрібай, бо ніде голову прихилити. Важко, та коли навпереміну, діло піде веселіш!
— Воно звісно,— почухав лапою за вухом Лис,— але ж маю зібрати підстилку. Помагай біг, сусіде, а я вже пішов…