skarbnu4ka

МОРОЗКО

Для дошкільного віку

Російська народна казка

У мачухи була пасербиця і рідна дочка. Рідна що не зробить, за все її по голівці гладять та примовляють: розумниця! А пасербиця як не годить — нічим не догодить, все не так, усе погано.

А треба правду сказати, дівчинка була золота, в хороших руках вона б як сир у маслі каталася, а в мачухи щодня слізьми вмивалася. Що робити? Вітер хоч пошумить — та й стихне, а стара баба розійдеться — не швидко вгамується, все буде вигадувати та цокотіти.

І надумала мачуха пасербицю з двору прогнати:

— Вези, вези, старий, її, куди хочеш, тільки б мої очі не бачили, тільки б мої вуха про неї не чули. Та не вези до рідні в теплу хату, а вези її прямим шляхом, а там повернеш з дороги праворуч у бір прямо до тієї сосни, що на пагорбку стоїть…

Старий зажурився, заплакав. Проте, посадив дочку в сани, хотів прикрити попоною, та й то побоявся, повіз бідолашну в бір, посадив, у замет під сосну, перехрестив, а сам швидше додому, щоб очі не бачили, як дочка помре.

Зосталася бідолашна, труситься. Хотіла вона встати, та сил немає, тільки, зуби стукотять. Раптом чує: неподалеку Морозко на ялині тріщить, з ялини на ялину перескакує. Спинився вій на тій сосні, під якою дівчина сиділа, і питає її зверху:

— Чи тепло тобі, дівчино?

— Тепло, тепло, батеньку Морозко!

Морозко почав нижче спускатися, ще дужче потріскує та поляскує.

Питає Мороз дівчину:

— Чи тепло тобі, дівчино? Чи тепло тобі, красна?

Дівчина ледве диха, та ще каже:

— Тепло, Морозоньку! Тепло, батеньку!

Мороз дужче затріщав, дужче заляскав і дівчину спитав:

— Чи тепло тобі, дівчино? Чи тепло тобі, красна?

Дівчина дубіє вже і ледве чутно каже:

— Ой, тепло, голубчику Морозе!

Тут Мороза жаль узяв, закутав він дівчину в шубу і відігрів її.

Приніс він їй скриню високу та важку, повну посагу всякого. Сіла вона в шубці на скрині, така веселенька та гарненька. Знову прийшов Морозко, підскакує, на красну дівчину поглядає. Вона його привітала, а він їй подарував убрання, вишиване сріблом і золотом. Наділа вона його, стала така красуня! Сидить і пісні наспівує.

А мачуха по ній поминки справляє, млинців напекла.

— Їдь, старий, вези ховати свою дочку! 
Старий поїхав. А собачка під столом:

— Тяв-тяв! Дідову дочку в злоті, сріблі везуть, а бабину женихи не беруть!

— Мовчи, дурна! На млинець, скажи: бабину Дочку женихи беруть, а дідової самі кісточки привезуть.

Собачка з’їла млинець та й знову:

— Тяв-тяв! Дідову дочку в злоті, сріблі везуть, а бабину дочку женихи не беруть!

Баба і млинці їй давала, і била її, а собачка все своє:

— Дідову дочку в сріблі, злоті везуть, а бабину дочку женихи не беруть!

Рипнули ворота, розчинилися двері, несуть скриню високу, важку, іде пасербиця— пані панею. Вся сяє! Мачуха глянула — і руками розвела.

— Старий, старий! Запрягай інших коней, вези мою дочку швидше в бір, посади на те саме місце!

Повіз старий бабину дочку в той бір, посадив на те саме місце.

Ось вдалині Морозко почав потріскувати, з ялини на ялину перескакувати та поляскувати.

Морозко все ближче та ближче і питає:

— Чи тепло тобі, дівчино? Чи тепло, моя голубонько?

— Ой, Морозко, дуже зимно!

Морозко почав нижче спускатися, дужче потріскує, частіше поляскує.

— Чи тепло тобі, дівчино? Чи тепло тобі, красна?

— Іди ти геть! Хіба ти сліпий, — і руки і ноги одморозила!

Морозко ще нижче спустився і питає:

— Чи тепло тобі, дівчино?

— Забирайся геть, згинь, проклятий! — І дівчина задубіла.

А стара каже:

— Старий, іди, дужих коней запряжи, мою дочку привези, та саней не перекинь, та скрині не розбий!

А собачка під столом:

— Тяв-тяв! Дідову дочку женихи беруть, а бабиної дочки в мішку кісточки везуть.

— Не бреши! На пиріг, скажи: бабину дочку в злоті, в сріблі везуть!

Розчинилися ворота, стара вибігла дочку стрічати, та замість неї обняла холодне тіло. Заплакала, заголосила, та пізно.