Жила-була в одного селянина Вівця. Незлюбив її господар, причіпками замучив! Вирішила вона піти з дому.
Йшла собі, йшла. Зустрілось їй Лисиця:
– Ти куди, Овечко, прямуєш?
– Так от, Лисичко-сестричко, пішла я від селянина, жити у нього не можу. Що ні станеться: чи козел сіно розкидає, чи баран огорожу повалить, постійно у нього я, Вівця, у всьому винна.