andersen

Пелюстина з небесного саду

Для молодшого шкільного віку

Ганс Крістіан Андерсен

Ген-ген у ясній і чистій височині плинув янгол, тримаючи в руках квітку з небесного саду. Та тільки він ту квітку притиснув до себе й поцілував, як від неї одірвалася пелюстина й упала посеред лісу в глейкувату землю. Там вона відразу ж пустила корінь, і дуже швидко в траві з’явилась нова рослинка.

– Що за чудернацьке створіння! – скрикнули трави, й ніхто з них не забажав визнати її за рівню – ані будяк, ані кропива.

– Мабуть, вона з тих, що ростуть в саду, – мовили трави та й ну з неї кепкувати: мовляв, куди тобі, садовино, до нас!

А рослина гналася та гналася вгору, немов з води, й розпускала навсібіч своє довге пагіння.

– Куди ти прешся? – обурилися височенні будяки, листя яких було обліплене колючками.

– Зась лазити там, де не треба! Це тобі не вдома! Нам несила тебе втримати!

Надійшла зима, рослина вкрилася снігом, але той сніг так блищав, ніби зі споду освітлювався сонячним промінням. Навесні рослина забуяла цвітом, – красивіше за неї в лісі не цвіла ще жодна квітка.

Аж тут нагодився професор ботаніки, принаймні, так було написано в його документах. Він оглянув рослину, спробував її на смак, та виявилося, що нічого такого в його підручниках з ботаніки не було. Тож професор так і не зумів визначити, до якої кляси рослин вона належала.

– Це якийсь гібрид, – сказав він. – Мені про нього нічого не відомо, його не занесено до таблиці.

– Не занесено до таблиці! – вигукнули будяки та кропива.

Могутні дерева, які росли навколо й чули всю ту балачку, також бачили, що рослина не належить до жодної породи дерев, але не зронили ні слова – ні лихого, ні доброго. Коли в чомусь ні бельмеса не тямиш, то завше краще змовчати.

На той час лісом чимчикувала вбога, невинна дівчина. Вона мала чисте серце й була надзвичайно побожна. Найбільшим спадком, що дістався їй на цім світі, була стара Біблія, зі сторінок якої до неї промовляв голос Господа Бога: “Якщо тебе хтось образить, то пригадай, що сталося з Йосипом. Люди замишляли вчинити проти нього зло, а Господь Бог обернув те зло на добро. Коли страждатимеш від несправедливости, приниження та знущань, згадай про Нього – найчистішого й найблагороднішого з нас: над Ним поглумилися, прибивши цвяхами до дерев’яного хреста, а Він усеодно благав: “Отче, пробач їм, вони не відають, що чинять!”

Дівчина зупинилась перед чудернацькою рослиною, зелене листя якої наповняло повітря свіжим, солодким запахом, її цвіт, осяяний сонячним промінням, скидався на барвисті фоєрверки. З кожної квітки, ніби з глибокої, невичерпної впродовж кількох тисячоліть криниці, дзвеніли мелодії. Якось святобливо й ніжно споглядала дівчина ту Божу красу, потім нагнула до себе одну гілочку й заходилася її то роздивлятися, то нюхати, і на душі в неї посвітлішало, серце огорнув спокій. Як їй кортіло зірвати бодай квіточку, та вона на таке не зважувалася, бо ж квітка в її руках дуже швидко зів’яла б. І дівчина відщипнула собі лише один-єдиний зелений листочок, принесла його додому та й поклала в Біблію, де він і лежав – свіжий-свіжісінький, мовби щойно зірваний з гілки.

І було тому листочкові між сторінками Біблії, як у схованці, й так разом із Біблією його й поклали в узголів’я юної дівчини, коли за якийсь тиждень вона покинула білий світ і опинилася в домовині.

Благочестиве обличчя небіжки нагадувало обличчя святої, – здавалося, що на тлінних останках відбилася душа, яка тої миті вже постала перед Господом Богом.

А в лісі не переставала квітнути чудернацька рослина, незабаром вона вимахала завбільшки з дерево, й перелітні птахи, злітаючись до нього, віддавали йому поклони, і найбільше з усіх старалися ластівка та лелека.

– Ех ви, блазні заморські! – в один голос заволали будяк та лопух. – Ми зроду не мали звички запобігати в кого-небудь ласки!

Чорні ж лісові равлики на дерево просто плювалися.

Аж ось у ліс прийшов свинопас. Він збирався набрати там будяків та лози, щоб удома їх спалити й отримати попіл. Висмикнув він разом з усім корінням і те чудернацьке дерево та й доклав його до своєї в’язки.

– Воно теж згодиться! – мовив свинопас. Тож як він сказав, так потім і вийшло.

А тим часом король тієї країни перебував у глибокій депресії. Він працював не покладаючи рук, але йому нічого не допомагало. Слуги читали \”Йому і найсерйозніші, й найпростіші книжки, які тільки можна було знайти в королівстві, але й те не допомагало. Коли це прибув до королівства посланець наймудрішого в світі мудреця, до якого були звернулися придворні, й повідомив, що є один надійний засіб, завдяки якому можна полегшити страждання недужого й навіть вилікувати.

– У вашому королівстві в одному лісі росте рослина небесного походження, на вигляд вона така-то й така, її ні з чим не можна сплутати, – і посланець змалював ту рослину так детально, що її легко було впізнати. – І в взимку, і влітку вона зелена, тому щовечора треба брати з неї свіжий листочок і прикладати королеві до лоба. Тоді його думки прояснятимуться, а приємний нічний сон додаватиме сили вдень!

Тепер усі все збагнули. Гурт лікарів та професор ботаніки подалися до лісу. Овва! Куди поділася рослина небесного походження?

– Мабуть, потрапила до моєї в’язки! – сказав свинопас. – І вже давно перетворилася на попіл! Я ж нічого про неї не знав!

– Не знав! – дорікнуло йому добірне товариство. – Невіглас! Невіглас! Ти ба, який невіглас!

Вони хотіли, щоб свинопас зарубав їхні слова собі на носі, – так-так, свинопас і ніхто інший.

Тож, виходить, не лишилося з тієї рослини ні листочка, правда, один-єдиний лежав у домовині небіжки, та про нього ніхто не знав. І от до лісу прийшов хмурий, як ніч, король.

– Ось тут воно росло! – сказав він. – Це священне місце!

І тоді там поставили позолочену огорожу, а біля неї – сторожу, яка біля тієї огорожі днювала й ночувала.

Професор ботаніки написав науковий трактат про небесну рослину, за що його озолотили й чим він неабияк тішився. Відтоді в позолоті ходив і він, і його родина, й то була чи не найбільша радість в усій тій історії, бо ж рослина безслідно щезла, а король не переставав хмуритися та журитися.

– Але ж і раніше він був такий, – казала сторожа.