Володимир Біленко
Біжить якось Гавчик з прогулянки. Глядь: у бур’яні під парканом Булочка лежить, а на ній — дві краплинки. Плаче Булочка!
— Тебе хто-небудь скривдив? — питає Гавчик.
— Так,— каже Булочка.
— Давай я тебе додому відведу,— запропонував Гавчик.
— А ти хіба знаєш, де моя домівка?
— Знаю. В магазині.
— Ні,— каже Булочка. —- Моя рідна домівка аж за містом. Ми й не дійдемо туди.
Та не такий Гавчик, щоб відступати. Сіли вони в автобус, переїхали через усе місто, поминули ліс, аж тоді вийшли. Глянули, а перед ними — степ безкраїй.
— Оце попервах була моя домівка,— каже Булочка.
— А де ж ти спала? — здивувався Гавчик.
— Ось тут,— показала Булочка на чорну ріллю. — Постеля моя — пухка й тепла. Її приготували для мене орачі, коли я ще зовсім маленькою була і Зернинкою звалася.
— А що ж ти їла-пила?
— Люди мені і їжу постачали. Ця їжа добривом зветься. Його виробляють на заводах. А щедрий дощик мене напував. У мене відросли біленькі корінчики. Дедалі я вищала й вищала. А потім довго дощу не було. То вже люди мене поливали водою, щоб я не загинула від спраги.
— А чому тебе так оберігали? — дивується Гавчик.
— Бо хотіли, щоб я росла у повну силу,— поважно одказує Булочка. — Щоб проти всякої негоди могла вистояти. Потім я перетворилася на дорідний Колосок. Бачиш,— показала Булочка,— ось такий. І в ньому багато-багато зернин. Люди зібрали ці зернини, відвезли до млина. Змололи. А на хлібозаводі з того борошна я стала Булочкою. І мене відвезли в хлібний магазин.
— Як же ти в бур’яні опинилася? — питає Гавчик.
— Яв магазині лежала. А тут підійшли дівчинка з мамою. Дівчинка білява така. І очі сині-сині. Бантик теж синій. Сподобалася вона мені.
І я їй сподобалась. Вона про це мамі сказала. То й узяли вони мене. Але потім у вітрині овочевого магазину Орися — так мама звала дівчинку — побачила грушу й почала капризувати: «Грушу хочу! Не хочу булочки!» І закинула мене в бур’ян.
Булочка зітхнула й замовкла. Гавчик аж підстрибнув:
— Я, я… знайду ту Орисю і вкушу її. — Він був дуже сердитий. Тоді усміхнувся: — А з тобою ми будемо дружити.