pro-mandrivku-zhabuntsya-hvastuntsya

Про мандрівку жабунця-хвастунця

Для дошкільного віку

Тамара Коломієць

Казка

Кажу, кажу казку
За бубликів в’язку.
Один бублик — на зубок,
Другий бублик — в козубок,
Третій — у кишеню,
А четвертий — в жменю.
А онука — п’ятим
Буду частувати.
Хай він бублика смакує,
Хай над казкою міркує.
Починаєм…
Але ні:
Нащо бублики мені!
— Ой і жадний! — скажуть люди.
Так робити я не буду.
Все поділим навпаки:
Діду — з бубликів дірки,
В’язка бубликів — малому,
Хай бере їх по одному.
Поки він усі поїсть,
Дід і казку розповість.
Так ми приказку й завершим.
Починаєм —

БУБЛИК ПЕРШИЙ.

Не за синіми морями — За ставком,
Не за дальніми горами —
Під горбком
Жила собі Жабка.
Була в Жабки хатка,
А за хаткою, мов ліс,
Очерет високий ріс,
Джерельце в’юнке текло.
Дуже гарно там було!
Був у Жабки синок Жабунець —
Неслухняний малий пустунець.
Скільки горя натерпілася вона:
То він з берега високого пірна,
То сховається між трави в гущину,
То в калюжу запливе на глибину.
А сьогодні розкричався:
— Пусти!
Краще я помандрую в світи!
Я не хочу сидіть у дворі —
Тут і мухи дрібні, й комарі!
Тут і сонце пече-припіка!
І вода в джерелі не така!
Очерет не дає холодка!
Помандрую я геть до ставка!..
Умовляла.
Він не слухає слів.
У листочок загорнула комарів,
Парасольку із латаття дала,
Од порога до воріт провела…
Потім хату замкнула замком
І метнулася вслід за синком.
Поскакала-поспішила по сліду,
Щоб одвести од синочка біду.
Між травою прокрадалася,
За купинами ховалася…
Раптом чує край води:
— Кумо, кумо, ви куди?..—
Це сусідонька-кумася
Аж навшпиньки підвелася,
Витріща лупаті очі —
Дуже правду знати хоче!
Поки їй розказала куди,
То пропали од сина й сліди.
— Кумо! — плаче. А кума
І сама вже не дріма,
Кличе кума:
— Нум гайнем,
Втікача за мить вернем! —
Кум гукнув своєму куму,
Наробили в лузі шуму,
Рушив весь жабиний рід
Жабунців шукати слід…
А поки вони скачуть по лугу —
Візьмем з низочки

БУБЛИК ДРУГИЙ.

Ні, шляхи не близькі в Жабунця —
В’ється стежка без краю-кінця.
Ось здолав він нарешті горбок —
І внизу уже видно ставок.
Там і сонце зовсім не пече,
І вода прохолодна тече,
І доволі в траві холодка —
Поспіша Жабунець до ставка!
Раптом впоперек дороги
Настовбурчилися роги,
Щоб спинити Жабунця,
Щоб схопити молодця.
Хто ці роги наставля?
Що за ворог? Звідкіля?
Суне ближче, ближче, ближче
Здоровенний Жук-Жучище
В бойовому убранні —
Весь закований в броні.
Наставляє зброю грізну:
— Одійди, бо буде пізно!..—
Зупинився Жабунець,
Придивився Жабунець:
От дива, та у жуків
Ноги — наче в комарів!
Хоч і роги, і броня —
Комарам вони рідня.
І щоб він, гроза комах,
Побоявся цих невдах?!
Став на стежці:
— Ану-ну!
Не підходь, бо проковтну!
Я не просто мандрівник —
Я силач і войовник:
Сто жуків уже я стрів,
Сто жуків уже я з’їв!..—
І щоб більш нагнати страху,
Жабунець посеред шляху
Весь надувся, в боки взявсь…
А Жучище засміявсь:
— Ти диви, яке мале,
А таке завзяте й зле!
Нумо в чесному бою
Силу спробую твою! —
Та рогами як штрикне,
Та за бока як щипне!
Закололо сто голок!
Засвітило сто зірок!
Жабунець — у скоки,
Жабунець — навтьоки!
А Жучище:
— Жу-жу-жу!
Доганять не побіжу!
Бачу й так: ти боягуз!
З’їсть такого Чорногуз…—
Не оглянувсь неборака —
Почухрав.
Парасольку з переляку
Розтоптав.
Так завзято по стежині
Дременув,
Що в гніздовисько джмелине
Шугонув.
Як обсіли, обліпили
Джмеляки,
То рвонув од них щосили
В будяки.
А звідтіль — по крутосхилу
Сторчака…
— Боягуз-з-з! —
Джмелі зурмили
Звисока.
Не догнать нам його нізащо!

ТРЕТІЙ БУБЛИК

скуштуємо краще.
Поколовшись в будяках,
Весь у саднах, в синяках,
По стежині навпростець
Чимчикує Жабунець.
Потихеньку боки чуха,
Полохливо шерхіт слуха:
Що, коли густа трава
Злого ворога хова?
Раптом… що це?..
Хтось повзе,
Диво-дивнеє везе:
Із віконцем круглий дім,
Мов калач, скрутивсь на нім,
А з віконця голова
В боки ріжками кива.
Аж чотири їх у дивного Жука!
Зупинився Жабунець і чека.
Сам тремтить, ну ось-ось дремене:
Що, як Жук цей мене наштрикне?
Бач який: по стежині повзе
І хатину на спині везе!
Із дороги йому уступлюсь,
Ще й у ноги йому поклонюсь,
І скажу: «Я малий і слабий…
Ти слабіших від себе не бий!..» —
Уступився, вклонився:
— Ква-ква…—
Глядь, а Жук свої ріжки хова,
Глядь — Жука уже й сліду нема,
Залишилася хатка сама.
Оглядів її всю і зрадів:
Боягуза, виходить, зустрів!
— То мене він боїться, ага! —
Лапу враз Жабунець простяга,
Підштовхнув цю хатинку легку —
Опинилась вона у струмку.
(Чи впізнали ви, що Равлик це був?
Він у бистрому струмку не втонув:
В черепашці, як в надійному човні,
Загойдався і поплив на бистрині.)
А дурненький Жабунець-хвастунець
Запишавсь, як у сметані млинець,
Застрибав:
— Ага, ага!
Всіх силач перемага!
Ох і всипав я Жуку —
Утопив його в струмку.
Хто там ще? Ану сюди —
Силу міряти іди!
І Вужаку, і Змію
Подолаю у бою!
Чорногуза не боюсь —
З Чорногузом поборюсь!
Поскакаю, побіжу,
Всім на світі розкажу! —
Ой, недобре це, скажем відверто!..
Почнемо тепер

БУБЛИК ЧЕТВЕРТИЙ.

Кум-ква! Кум-ква!..
Бачить хочете дива?..
Незнайомий танцюрист
Всім показує свій хист.
На лужку завів танець,
Хто він?
Звісно — Жабунець.
Чап-чалап, чап-чалап! —
Найспритніший серед жаб,—
Кум-квак, кум-квак! —
Витанцьовує гопак!
Ще й підскакує,
Ще й приквакує!
Позбігались із горбка Ящірки,
Позлітались до ставка Ластівки.
Навіть Качка прийшла,
Каченят привела,
І підкрякує: — Кряк-кряк!
Спритно крутиться козак!..—
А високий Очерет
Аж подався наперед.
Верболіз навшпиньки став,
У листочки заплескав:
— Молодець
Жабунець!..
Ну й підскакує,
Ну й приквакує!..—
Танцював, тупотів,
Поки їсти захотів.
З’їв дорожній припас на листку
Та й заснув під кущем на піску…
Що ж, лишімо його поспати
І візьмім собі

БУБЛИК П’ЯТИЙ.

Віє вітер над кущами,
Несе хмару із дощами,
Густу траву прогортає,
Тонку лозу нахиляє.
Як ударили у бубон громи,
Як розсипалися хмари слізьми!
Понеслися, помчали струмки
Через луг, через ліс до ріки.
Підхопила заблуду вода —
Крутить, вертить його, підкида.
Шаленіє потік, аж кипить,
Грізно піниться, бризка, шумить!
Ой, не солодко плавати, ні
У буйній, навісній бистрині!
Що робити, не зна мандрівник,
До таких він мандрівок не звик.
Якось гілку суху осідлав
І пустивсь за водою уплав.
Та й заплакав:
— Ой мамо, прости!
Я не хочу у мандри іти!
Із цієї страшної води
Рятувать мене, мамо, іди! —
…По калюжах, вплав, убрід
Поспіша жабиний рід —
Де тут, де серед води
Жабунцеві сліди?
Ой, біда, біда, біда,
Все кругом знесла вода!
В край далекий пустуна
Занесла, мабуть, вона…
Раптом — хто це гука?
— Мамо, гину! —
Мама миттю до струмка:
— Тут я, сину!..—
Гілку жаби зачепили,
Як могли,
І до берега щосили
Потягли.
Ледь живий сидів на гілці
Жабунець…
Тут і казці, й мандрівці

КІНЕЦЬ.

А як казці кінець,
То і в’язці кінець.
Жаль, що бубликів нема,
А мотузочка сама.
Оддамо її, напевно, Жабунцю
За мандрівку і за казку оцю.
Бо хоробрим дітям — бубликів разок.
Мотузяному ж герою — мотузок.
Коли буде з переляку утікать,
Треба міцно штаненята підв’язать,
Бо загубить…
Та насмішки ці дарма,
Бо такого Жабунця тепер нема:
Він підріс, помудрів і змужнів,
Він — найкращий ловець комарів.
Ось погляньте:
За ставком,
Під горбком,
Ловить він їх
Не сачком,
А язичком!