Про неробу Юрка, маминого синка

Українська народна казка

Мамин синок Юрцьо до двадцяти років і стеблинки не перервав. Добре їв, пив, гуляв, ходив по селу, як пава, а батько з ранку до ночі робив та в старому петеці ходив. Юрасика в селі прозивали пестюнкою, цуцликом і як кому прийшло на язик.

Та батькове терпіння увірвалося, і він сказав:

– Досить я робив на тебе, забирайся з хати, дармоїде! Іди робити, як другі людські діти.

Мати плакала, але нічого не помагало. Поклала своєму соколику в торбу солонини, бринзи, меду, білого хліба та й сказала:

– Іди, синочку, та розум май, тяжкого не піднімай, низенько хребтин не згинай, колодочок не минай.

В дорозі мамин синок одно думав: як би то добре жити і нічого не робити?

Ішов він, ішов лісом та й вийшов на зелену поляну, бачить – на пні сидить дід а білою, як молоко, бородою.

– Що ви робите, діду? – запитав Юрцьо гордовито.

– Я, хлопче, ніколи не робив, не буду робити, а все добре жив і буду жити.

– А як би й мені не робити та добре жити?

– Я тобі допоможу. Дам тобі одну вівцю. Коли тобі буде треба грошей, скажеш: “Овечко, потрясися”. Вона потрясеться, а з-під хвоста посиплються гроші.

Подякував пестюночка і пішов. Зайшов у село, повернув у корчму і попросив їсти-пити. А як треба було платити, сказав: “Овечко, потрясися”. Овечка потряслася, і посипались гроші.

Корчмар хитро посміхнувся, а коли гість заснув як убитий, підмінив вівцю.

Пестюночка пробудився і погнав овечку додому.

– Ну, як синку, скільки заробив грошей? – запитав батько.

– Мені не треба робити, я й так добре буду жити. Коли захочу – з цієї овечки гроші будуть падати,- відповів син і сказав:- Овечко, потрясися!

Але овечка й хвостом не махнула.

Батько взяв сина, відлупцював добре та й послав знову роботу шукати.

Пішов він до діда і розказав, що трапилось з його овечкою. Тепер дід дав йому маленьку шкатулочку, якій треба сказати: “Шкатулочко, відкрийся!” – із неї посиплються гроші.

Повернув Юрик у корчму, і тут знову так вийшло, як з овечкою. Дома як не просив, щоб шкатулка відкрилася, а грошей чортма. Мати плавала, а батько взяв кочергу, та вигнав із хати пестювочку.

Прийшов він знову до діда й почав жалуватись, нарікати. Дід погладив бороду і каже:

– Даю тобі оцей маленький барабан. Коли тобі треба буде грошей, скажеш: “До танцю”, а як буде доста – скажеш: “Із танцю”.

“Тепер я вже не дам обдурити себе корчмареві, наперед гроші підготовлю”,- подумав Юрик.

Вийшов із лісу і весело сказав: “До танцює. В ту хвилину з барабана вийшло десять легінів із ціпами та почали неробу молотити, куди попало. Він верещав, плакав, ледве потім вимовив: “Із танцю” – і легні пропали, як під землю.

Після цього Юрик проклинав діда всіма святими і чортами.

– Не проклинай! Іди і того шахрая-корчмаря похрести,- почув він знайомий голос діда.

Нероба взяв барабан і пішов у корчму. Наїмся, напився, крикнув: – “До танцю!” – і легіні взялися за корчмаря. Корчмар реве, стогне, а Юрик каже:

– Віддай овечку і шкатулку.

– Даю, даю, паночку, лиш не бийте.

– Добре,- весело сказав Юрик і додав: – “Із танцю! – і легіні зникли.

Віддав корчмар овечку і шкатулку, і мамин синок, наспівуючи, пішов додому. Не встиг переступити поріг, як похвалився:

– Аж тепер я, мамо, буду добре жити і нічого не робити.

– Слава богу, Юрцю,- сказала мати, а батько посміявся над сином.

– Не смійся, бо битий будеш,- пригрозив син, а потім сказав: – Овечко, потрясися!

А овечка й вухами не стриже. Він розсердився і закричав:

– Шкатулко, відкрийся! Шкатулка стоїть, як камінь при дорозі. Батько і сестри почали реготати, а мати сльозами вмивалася.

– Не регочіть, зараз будете плакати,- сказав син і промовив: – Із батьком, і з сестрами до танцю.

Увійшло десять легінів та давай періщити. Але не батька, не сестер, а сина і матір.

Хто знає, як довго тривав би цей танець, якби в дверях не з’явився дідусь. Він махнув рукою, і легіні посідали, котрий куди. Дід сказав:

– Нерозумна мати, яка змалку не привчає дітей працювати. Нещасний той синок, що чекає грошей від овечок і шкатулок. Лиш той гроші буде мати, який любить працювати. Як ти кажеш, мати?

– Ой, ой, йой, і я так кажу, дідусю.

– А ти як кажеш, Юро?

– Ох-ох-ох, і я так кажу, дідусю.

Дід потряс бородою і зник, а за ним і легші, і овечка, і шкатулка. Залишився тільки барабан.

Юра тиждень пролежав, а на другий – узявся за роботу.

Допомагав батькові в господарстві, ходив робити в ліс, пускав по Тереблі бокори.

Чародійний барабан і донині береже чесний, працьовитий Юрко. Я недавно чув, як він закричав: “До танцю”,- і бачив, як десять легінів цінами учили любити працю одного молодого дармоїда.