pro-ponchyka-batonchyka-ta-bilogo-slonyka

Про Пончика Батончика та білого слоника

Для молодшого шкільного віку

Павло Глазовий

На вітрині в магазині,
В самім центрі міста,
З’явилися два хлопчики,
Зроблені із тіста.
Невеличкі хлопчики,
Наче два мізинці.

Таких роблять на фабриках
Діткам на гостинці.
Один звався Пончиком,
А другий — Батончиком.
Перший був повненький,
А другий тоненький,
Симпатичні хлопчики!
Там же, на вітрині,
Був медовий слоник.
Сам такий біленький,
Хобот мав кривенький,
Очі — як пшонинки,
Вушка — лопушинки.
Слоника медового
Назвали Туп-Тупом,
Бо він мав
товстенькі ніжки
І, ходячи по доріжках,
Отак тупав:
— Туп-туп…
Туп-туп.
Було це увечері,
Саме у суботу.
Закінчили продавці
В крамниці роботу,
Зачинили двері всі
Та й пішли додому.
І сказав тоді
Батончик Пончику малому:
— Су мене, друже мій,
Думонька така:
Давай в гості поїдемо
До дідуся Буряка.
Той дідусь Буряк —
Відомий добряк.
Він багато цукру має,
Але його не ховає.
Все, що в нього є,
Діткам віддає —
Для солодких пончиків,
Для смачних батончиків,
Для печива, для цукерок
І для карамельок.
А Пончик відказує:
— Я й бабусю Бурячиху
Дуже добре знаю.
Живуть вони над рікою,
Близько біля гаю.
Тільки я не відаю,
Чим же ми поїдемо.
Нема ж у нас ні машин,
Ні велосипедиків,
Ні осликів, ні коників,
Ні навіть ведмедиків.
Отут і задумались
Пончик і Батончик.
Дуже довго думали
І таки придумали.
Взяли молоточки
І кусачки-обценьки.
Звісно, іграшкові,
Ма л єн ькі- маленькі.
Та й зробили колісничку,
Легку, невеличку.
З чого вони змайстрували,
Де взяли матеріали,
Зараз ми розкажемо.
Колеса — із бубличків,
З карамельок — спиці.
Не знайти міцнішої
В світі колісниці!
Кузов — з макаронів.
Із лапші — ресори,
Щоб були їм не страшними
Ні яри, ні гори.
Прив’язали спереду
Дві цукерки м’ятні.
Вийшли з них голобельки
Дуже акуратні.
Потім Пончик і Батончик
Стали міркувати:
Пончик і Батончик
тали міркувати:
— Чи не можна муху
Якось підкувати? —
Приладнали шість підківок.
Кожна — шоколадна.
— А кого ж нам запрягти
В нашу колісничку? —
Узяли та й запрягли
Тонконогу муху.
Але муха не везе,
Бо замало духу.
Сюди-туди смикає,
Пада на ходу,
Ковзається, сунеться,
Наче на льоду.
Але муха брикається,
Будь вона неладна!
На голоблю сіла,
Підківки поїла.
І знову їй слизько,
А їхать — не близько.
Муха злиться, як оса.
Вона Пончика куса.
І Батончика куса.
Навіть слоника Туп-Тупа
І того вкусила…
Розсердились хлопчики
На ту муху-злючку.
Узяли її та й ткнули
Лобом у липучку —
Хай стоїть!
Знову зажурилися:
— Кого ж запрягти?
Хто ж нам колісничну
Зможе потягти? —
І спитали хлопчики
Слоника Туп-Тупа:
— Може, ти поможеш,
Запрягтися зможеш? —
А Туп-Туп погодився:
— Поможу. Будь ласка! —
Бо той білий слоник
Добрим був на вдачу
І мав силу, хоч маленьку,
А таки слонячу.
Узяв Пончик батіжка,
Батончик — лозинку.
Знайшли під дверима
Широку щілинку.
Обережненько вниз
Східцями спустилися
Та й відправились у путь,
Покотилися.
Усі люди спали.
Темна була нічка,
Коли рухалась по місту
Дивна коліснична.
Машин на дорогах
Траплялося мало,
Доки вибралися в поле,
То уже світало.
Де вставало сонечко,
Був рожевий обрій,
Почалась мандрівочка
При погоді добрій,
їдуть, їдуть хлопчики,
Співають собі.
Слоник грає хоботом,
Наче на трубі.
Туп-туп!

їде колісничка.
Туп-туп!
їде невеличка
По асфальту, по шосе,
Де не дуже трясе,
їде колісничка.
Доріженька добра,
Доріженька чиста.
Оглядаються хлоп’ята —
Вже не видно міста.
Хоч їхали по шосе,
Де не дуже трясе,
А проте задлялися,
Зла пригода сталася:
Наїхали на сірник,
Зачепились.
Слоник — смик!
Один бублик тріснув,
Аж перекосився.
А той капосний сірник
У дугу скрутився.
Як же бути?
Що робити?
Чим тріщину заліпити?
І сказав Батончик:
— Он літають бджоли.
То такі, що у біді
Не лишать ніколи.
Попросимо воску
Хоч маленьку ложку,
Щоб заклеїть колесо.—
Пончик і Батончик
Звернули до вулички,
Де стояли в гречці
Невеличкі вулики.
Пончик гречку як побачив,
Закричав: — Волошки! —
А Батончик йому каже:
— Думав би хоч трошки.
Кепський з тебе
агроном:
Сплутав гречку з бур’яном.—
І Пончику соромно,
Соромно стало.
А тим часом до хлоп’ят
Злетілися бджілки,
Важко було полічити —
Хтозна їх і скільки!
Біля коліснички
Дзвенять, як дзвіночки:
— Здрастуй, Пончику!
— Здрастуй, Батончику! —
А Батончик мовив
Після привітання:
— Маєм до вас, бджілоньки,
Велике прохання.
Ми їхали по шосе,
Де не дуже трясе,
А проте задлялися.
Зла пригода сталася.
Подивіться: коліснична
Наша поламалася.
Дайте, друзі, воску
Хоч маленьку ложку —
Колесо заклеїти.—
Бджілки-трудівнички
Біля коліснички
Трохи погуділи
І зробили діло.
Колесо поправили,
На місце поставили.
А щоб не скрипіло,
Росою скропили.
А гостям сказали:
— Сядьте в холодочку.
Покуштуйте нашого
Свіжого медочку.
Він у нас гречаний,
Він у нас духмяний
І такий солодкий —
Оближете пальчики!
Наливали бджілоньки
Мед у три тарілоньки.
Одну дали Пончику,
А другу Батончику,
А третю, найбільшу,
Слонику Туп-Тупу,
Бо йому ж найважче.
Пончик мед їв ложкою,
Батончик їв ложкою,
А слоник з тарілки
Смоктав хоботком.
Майже півгодини
Тішились медком.
Як медок поїли,
Ложки облизали
І ласкаве слово
Бджілонькам сказали:
— Спасибі вам, любі!
Спасибі вам, бджілки!
Ви по мед літаєте
До кожної гілки,
До кожного кущика,
До кожної квітки.
За це вас шанують
Дорослі і дітки!
Дуже не хотілося
З бджілками прощатися,
Та не можна гаятись,
Мусили збиратися.
Навесні у бджілок
Багато роботи.
Треба мед солодкий
Носити у соти.
Ніколи гуляти…
Попрощались хлопчики.
Поїхали далі.
Та не по стежинках,
А по магістралі.
Слоник собі тупає.
Колісничка рипає.
Пончик і Батончик
Пісеньку співають:
— Туп-туп!
їде колісничка.
Туп-туп!
їде невеличка.
По асфальту, по шосе,
Де не дуже трясе,
їде колісничка.
Раптом чують: щось летить,
Щось гуде, аж гуркотить.
Глянули праворуч,
Глянули уліво:
Що воно за дивина?
Що воно за диво?
Із-за гаю синього,
Із-за гаю темного
Вилітає жук.
Жук моторний,
Страшно чорний,
Та сердитий,
Та завзятий,
Та крилатий,
Та рогатий.
Над слоником крутиться:
— Тут моя вулиця!
Тут моя вулиця!
Завертай назад,
Бо будеш не рад.
Повертай-завертай,
Бо тут тобі буде край! —

Білий слоник зупинився,
До нахаби придивився,
Прицілився, приловчився
Та хоботом тільки стук!
Впав на землю грізний жук.
Впав і лапки задер,
Прикинувся, що умер.

А насправді він не вмер,
А тільки злякався.
От довоювався!
їдуть далі хлопчики.
Побачили річку.
І ніяк не можна
Обминуть водичку.
Пончик і Батончик
Стали біля броду.
Страшно колісничну
Спускати у воду.
Макарони пропадуть,
Бублики розкиснуть,
А ресори із лапші
Скрутяться й повиснуть.
Але наші хлопчики
Довго не журилися.
Через річку будувать
Місток заходилися.
Корчували лопухи,
До води носили.
Білий слоник працював,
Помагав щосили.
Він тягав трісочки,
Соломинки, палички,
Травицю й бадилля,
І всіляке зілля.
Навіть вирвав будяка,
Бачте, сила яка!
Спорудили гарний міст.
Хоч куди годився!
Якби й вітер подув,
То не завалився б.
Пончик і Батончик
Сіли в колісничну
Та й поїхали собі
Сміло через річку.
А їдучи по мосту,
За лужком зеленим,
За рікою тихою
Жили-поживали
Буряк з Бурячихою.
Хатка у них гарна,
Хоч і невеличка.
На ній замість даху —
Бурякова гичка.
Дрібненько порізана,
На шнурки нанизана,
Щоб не здуло вітром.
Стіни розмальовані,
Із цукру муровані.
Голубенькі вікна.
Зелененькі дверці.
А в хатині солодко,
Наче у цукерці.
Дідусь і бабуся
На призьбі сиділи.
На сонечку грілися,
Про щось гомоніли.
Гульк —
аж їдуть хлопчики,
Співають собі.

Слоник грає хоботом,
Наче на трубі:
— Туп-туп-туп!
Їде колісничка,
Туп-туп-туп!
їде невеличка.
Зустрічайте Пончика,
А з ним і Батончика
Ще й білого слоника
Зустрічайте!
Вийшов з двору Буряк,
Вийшла Бурячиха:
— Чи доїхали щасливо?
Не зазнали лиха?
— Добре, що приїхали,
Що про нас згадали.
Яка ж це нам радість,
Щоб ви тільки знали!
Поставили столика
Під хатинкою
Та накрили білою
Скатертинкою.
Усі раді були.
Чай солодкий пили.
На десерт дідусь приніс
Морозива з льоху.
На тарілочки поклав
Кожному потроху.
Гості радо їли,
Проте не спішили,
Щоб не застудити
Морозивом горлечка.
Від такого частування
Стали всі солодшими.
А Буряк і Бурячиха
Здавались молодшими.
А як гості прощалися,
У дорогу збиралися,
То на згадку біля хатки
Сфотографувалися.
Золотистий соняшник,
Що проживав рядом,
Через тин націлився
Фотоапаратом
І зробив картинку
За якусь хвилинку:
У бабусі на колінах — Пончик.
У дідуся на руках —
Батончик.

А у них біля ніг
На ряднинці слоник ліг
Та й лежав смирненько.
Оце й казочка уся.
Можна ставить крапку.
А тому, хто її слухав,
Сто цукерок в шапку,
їжте на здоров’ячко!