pro-sergijka-nezhalijka-ta-klouna-bobu

Про Сергійка-нежалійка та клоуна Бобу

Для молодшого шкільного віку

Павло Глазовий

У маленького Сергійка
Є для іграшок куток.
Там зібралося чимало
Розмальованих цяцьок.
Там лежать свисток і дзвоник,
Черепаха, зайчик, коник,
Кран підйомний і тягач,
Самоскид, літак і м’яч.
Раз увечері Сергійко перед сном
Сильно стукнув черепаху молотком.
Далі взяв коня за хвостика та — смик!
Потім кинув на ведмедя грузовик…
І сказав Сергійків тато:
— Так не можна пустувати.
Нехороший, синку, ти!
Не куплю я більш нічого
Для бешкетника такого.
Треба іграшки, Сергійку, берегти.—
Мама хлопчика умила,
Постіль білу постелила:
— Спи, синочку.
Вже давно
Місяць дивиться в вікно…
І коли усі поснули,
Навіть мухи і слони,
Почали хлоп’яті снитись
Дивні сни.
…Прискакав до ліжка песик:
— Гав-гав-гав!
Ти навіщо мені вушко
Відірвав? —
А за ним притупав коник
І пита:
— Ти навіщо мені висмикнув
Хвоста? —
Завертівся синій м’ячик:
— Ах-ах-ах…
Нащо ти мені в животик вставив цвях? —
А за ними літачок
Прикотив:
— Ти навіщо мені крила
Відкрутив? —
Далі зайчик-побігайчик
Причвалав:
— Ти нащо мені пружинку
Поламав? —
Потім іграшки всі стали
И сумно-сумно заспівали:
— Ой чого ж ти наробив?
Ой за що ж ти нас побив?
Ми поламані, розбиті.
Ми на тебе всі сердиті.
Посідаємо в машину
І поїдем в магазин.
«До побачення» не скажем,
Залишайся тут один.
Ти Сергійко-нежалійко,
Ти ламаєш нас і б’єш.
Ти, ламайло, розбивайло,
Нам спокою не даєш.
Ти нас завтра не шукай,
Ти про нас і не питай! —
І усі заторохтіли,
І усі загуркотіли —
Стриб та стриб через поріг…
Хлопчик в ліжку закрутився,
Із постелі підхопився
І почав просити їх:
— Почекайте!
Не тікайте!
Ви мене не покидайте!
Кривдить вас не буду я.
Де мій зайчик?
Де мій коник?
Де мій м’ячик?
Де мій дзвоник?
Черепаха де моя? —
Мама встала:
— Спи, синочку.
Сплять всі іграшки в куточку,
Потомилися вони.
Це тому тобі, синочку,
Що ти бив їх молоточком,
Нехороші сняться сни…—
А Сергійко як заплаче:
— Мамо! Іграшки втечуть!..—
Так він голосно заплакав,
Що сусідам було чуть.
Якщо хлопчик часто плаче —
Діло це погане.
Він героєм-космонавтом
Певно, що не стане.
Ні пожежником не буде,
Ані футболістом,
Ні відважним верхолазом,
Ані машиністом.
Уявіть ви, що пожежник
Виліз на драбину
І від страху розревівся
Гірше за дитину.
З нього зразу каску знімуть —
Це вже річ відома.
Та ще й скажуть:
— Іди звідси,
Реви собі вдома…—
Чи, скажімо, футболісти
Грають матч важливий,
А ворота захищає
Воротар плаксивий.
Доки рюмсати він буде,
Роззявивши рота,
Сто м’ячів забити встигнуть
У його ворота…
Рік минув.
Тепер Сергійка
Підмінили наче:
Більше іграшок не мучить,
Дуже рідко плаче.
Нещодавно у Сергійка
Були іменини.
Гарних іграшок ще більше
Стало у хлопчини,
Бо родичі і сусіди,
Рідні мама й тато
Дали йому подарунків
Багато-багато:
Білий катер, синю дзигу,
Зайця заводного
Ще й — такого великого! —
Клоуна смішного.
Клоун кліпає очима,
Розмовляти вміє.
Що йому Сергійко скаже —
Все він розуміє.
Як спита його Сергійко:
— Що ти за особа? —
Він гукає на всю хату:
— Боба! Боба! Боба! —
СЕРГІЙКО. ЩО це ти кажеш?
Тебе Бобою звуть?
Хіба ж ти собачка?
БОБА. Ні, ні, ні!
СЕРГІЙКО. Знаю, знаю.
Тебе звуть Боря, а ти «р» не вмієш вимовляти і кажеш на себе Боба.
БОБА. Угадав, угадав, угадав!
СЕРГІЙКО. А Я вже всі слова знаю
і всі вимовляю.
Давай тебе навчу «р» вимовляти.
Скажи риба.
БОБА. Щука!
СЕРГІЙКО. Ні, ти скажи риба.
БОБА. А щука хіба тютя?
СЕРГІЙКО. Ох ти ж і хитрий!
Як не хочеш казати риба, то скажи пиріжок.
БОБА. Булка!
СЕРГІЙКО. Скажи пиріжок із сиром.
БОБА. Булка з маслом!
СЕРГІЙКО. Значить, ти не хочеш учитися «р» вимовляти?
БОБА. Хочу, хочу, та не можу.
У мене поламалося коліщатко, яке цю букву вимовляє.
СЕРГІЙКО. То чого ж ти зразу не сказав про це?
Зараз я візьму молоточок і справлю твій трибочок.
Як пішов Сергійко в сіни
Брати молоточок,
Клоун Боба втік за шафу,
Сховався в куточок.
СЕРГІЙКО. Боба, де ти?
БОБА. Ти мене не знайдеш.
Я за шафу заліз.
СЕРГІЙКО. Вилазь, я тебе полагоджу.
БОБА. Не вилізу.
СЕРГІЙКО. Чому?
БОБА. Я тебе боюсь.
Ти не механік, а стукало-глюкало. (Співає.)
Ти як стукнеш мене в спинку,
Поламаєш всю машинку.
СЕРГІЙКО. Та виходь, не бійся.
Я тебе стукати не буду.
БОБА (виходить із схованки).
І ніколи не стукай мене.
Я тобі казочки за це казати буду…
СЕРГІЙКО (співає).
Ти ж машинка, не людинка.
Із пластмаси в тебе спинка.
Не розкаже казочок
Твій залізний язичок.
БОБА. Знаю, знаю казочки!
СЕРГІЙКО. А «р» не вмієш вимовляти…
БОБА (співає).
Це непрр-равда! Це непрр-равда!
Не кажи! Не говор-ри!
Я навчився вимовляти
З перр-реляку «ри-ри-ри»!
СЕРГІЙКО. Тоді я тебе слухаю.
Розказуй казочку.
БОБА. Слухай. (Співає.)
Біля дуба, біля грр-раба
Жили собі дід та баба.
І була у них кр-риниця,
А в кр-риниці тій водиця.
А в водиці сидів рак,
Рак, рак, рак!
СЕРГІЙКО. Який рак?
БОБА. Він щипав усіх отак!
(Щипає Сергійка за руку.)
СЕРГІЙКО. Ой, ой, ой!
Не треба мені твоїх казочок.
Не люблю я таких казочок…
БОБА. А що ж ми далі робитимемо?
СЕРГІЙКО. Давай віршики складати.
БОБА. Я не знаю, як віршики складають.
СЕРГІЙКО. Дуже просто.
Я тобі зараз скажу слово, а ти придумай до нього таке слово, щоб було прикладно.
Я скажу лопата, а ти скажи хата.
БОБА. Значить, треба, щоб слово прикладалося?
СЕРГІЙКО. Еге ж, хата-лопата, ніжка- кішка.
БОБА. Зрозуміло. Кажи слово.
СЕРГІЙКО. Раз-два, кажу слово голова.
БОБА. Шапка!
СЕРГІЙКО. Це не прикладно.
БОБА. Ні, прикладно. Шапка ж прикладається до голови.
СЕРГІЙКО. Ні, Бобо, не зможеш ти віршики складати. Нема у тебе хисту.
БОБА. Неправда! Умію, умію!
СЕРГІЙКО. То спробуй скласти віршика про собачку.
БОБА. Будь ласка.
Гака-мака-бака-лака!
А на вулиці собака.
СЕРГІЙКО. Не годиться. «Гака-мака» — таких слів немає…
БОБА. Нічого, що немає. Слухай!
Я зараз складу віршика про себе. Гоба-лоба-чоба-тоба…
Я веселий клоун Боба!
СЕРГІЙКО. Ні, так віршики не складають.
Не буде з тебе поета.
БОБА. Реба-леба-меба-деба…
Як не буде, то й не треба!
СЕРГІЙКО. Бобо, а ти музику любиш?
БОБА. Дуже.
СЕРГІЙКО. На чому ж ти вмієш грати?
БОБА. На лабабайці.
СЕРГІЙКО. Треба казати: на балалайці.
БОБА. Мені однаково.
СЕРГІЙКО. А ще на чому ти грати вмієш?
БОБА. На рабабані.
СЕРГІЙКО. Знову не так кажеш.
Треба казати: на барабані.
БОБА. Хай буде на тарабані. Мені однаково…
СЕРГІЙКО. А ти ноти знаєш?
БОБА. Знаю.
СЕРГІЙКО. Всі?
БОБА (співає).
Боба ноти знає всі:
До-ре-мо-ре тру-ля-сі.
СЕРГІЙКО. Треба казати: до-ре-мі-фа- соль-ля-сі.
Не знаєш ти нот.
БОБА. Нехай буде й так .(Співає.)
Боба всіх не знає нот:
До- ре-мо-ре-су п- компот!
СЕРГІЙКО. Несерйозний ти, Бобо.
Не вийде з тебе музики.
БОБА (співає).
До-ре-мо-ре-суп-компот!
Я не хочу знати нот.
СЕРГІЙКО. І не соромно тобі?
Хто нот не хоче знати,
той не навчиться гарно грати й співати.
Зараз я тебе за такі витівки провчу:
сильно пружинку тобі підкручу.
(Боба вибігає за двері.)
СЕРГІЙКО. Бобо, йди сюди.
Я тебе щось хочу запитати.
БОБА (підходить до Сергійка).
Питай.
СЕРГІЙКО. Ти вмієш загадки відгадувати?
БОБА. Я все вмію…
СЕРГІЙКО. Тоді слухай мене уважно.
Я тобі розкажу віршика, а ти в ньому повинен відгадати останнє слово.
БОБА. Я готовий.
СЕРГІИКО.
Є у мене дядько льотчик.
Він літає швидко так!
Візьме він мене з собою
І посадить на…
БОБА. І посадить на будяк!
СЕРГІИКО. Що ти таке вигадав?
На літак посадить, а не на будяк.
Думати треба!
БОБА. Гаразд, буду думати.
Загадуй далі.
СЕРГІИКО.
Дуже весело мені: їду верхи на…
БОБА. їду верхи на свині!
Угадав!
Угадав!
СЕРГІИКО. Та не на свині, а на коні.
Хто ж на свині їздить?
БОБА. Ти на коні, а я на свині.
Мені байдуже, на чому їздити, я ж клоун.
(Співає.)
Ру-ду-ду! Ру-ду-ду!
Завтра в цирк я піду.
На собачці й на свині
Буду там кататися.
Буде весело мені,
Будуть всі сміятися.
БОБА. Що робити далі будем?
СЕРГІИКО. Зробимо зарядку.
БОБА (співає).
Навіщо робити зарядку?
Пружинка у мене в порядку!
СЕРГІИКО. Перестань співати.
Слухай мою команду.
Струнко!
БОБА. Яка я тобі «струнка»? я клоун Боба.
СЕРГІИКО. Коли подають команду струнко, треба стояти рівно, як струна.
БОБА (співає).
А я стану, як дротина,
Ще й зігнуся, як лозина… СЕРГІИКО. Припини співати.
Де в тебе ліва нога?
БОБА. У мене лівої нема.
У мене обидві праві.
СЕРГІЙКО. Такого не буває.
У всіх є права нога й ліва.
БОБА. У мене лівої нема.
В мене обидві праві, бо я ж клоун.
СЕРГІЙКО. Слухай мою команду:
Руки вгору! Руки вниз!
Прямо стій! Тепер нагнись!
БОБА. Ой, більше не можу..;
СЕРГІЙКО. Чому не можеш?
Зарядку треба робити обов’язково.
Всі хороші діти люблять робити зарядку.
БОБА (співає).
Ой болить у мене спинка.
Розкрутилася пружинка.
Заболіли в мене п’ятки.
Я не хочу вже зарядки.
Я вже сплю, сплю, сплю…
Я зарядки не люблю…
СЕРГІИКО. Гаразд. Лягай спати.
А завтра ми підемо разом у садок гуляти.
(Ховає клоуна Бобу у велику картонну коробку.)
Отакий-то клоун Боба!
Симпатична він особа
І до жартів має хист,
Як справжнісінький артист.
Дружно він живе з Сергійком,
Різні штучки витіва.
А Сергійка нежалійком
Вже ніхто не назива.
Вдвох вони виходять часто
На подвір’я чи у сад
І влаштовують концерти
Для дівчаток і хлоп’ят.
Діти мають там потіху —
Аж лягають всі від сміху.