ripka

Ріпка

Для дошкільного віку

Українська народна казка

Був собi дiд Андрушка, а в нього баба Марушка, а в баби дочечка Мiнка, а в дочки собачка Хвiнка, а в собачки товаришка — киця Варварка, а в кицi вихованка — мишка Сiроманка.

Раз весною взяв дiд мотику, скопав у городi грядку велику, гною трохи наносив, грабельками пiдпушив, зробив пальцем дiрку та й посадив рiпку. Працював дiд не марно: зiйшла рiпка гарно. Щодень iшов дiд у город, набравши води повен рот, свою рiпку поливав, їй до життя охоти додавав.

Росла дiдова рiпка, росла!

Зразу така, як мишка, була, потiм, як кулак, потiм як буряк, потiм як два, а накiнцi стала така, як дiдова голова.

Тiшиться дiд, аж не знає, де стати.

— Час, — каже, — нашу рiпку рвати.

Пiшов вiн на город — гуп, гуп! Узяв рiпку за зелений чуб; тягне руками, вперся ногами, мучився, потiв увесь день, а рiпка сидить у землi, як пень.

Кличе вiн бабу Марушку:

— Ходи, бабусю, не лежи, менi рiпку вирвати поможи!

Пiшли вони на город — гуп, гуп! Узяв дiд рiпку за чуб, баба дiда за плече. Смикає дiд рiпку за гичку, смикає баба дiда за сорочку, працюють руками, упираються ногами — промучилися увесь день, а рiпка сидить у землi, як пень.

Кличе баба дочку Мiнку:

— Ходи, доню, не бiжи, нам рiпку вирвати поможи!

Пiшли вони на город — гуп, гуп!

Узяв дiд рiпку за чуб, баба дiда за сорочку, дочка бабу за торочку — тягнуть руками, упираються ногами, промучились увесь день, а рiпка сидить у землi, як пень. Кличе дочка собачку Хвiнку:

— Ходи, Хвiночко, не бiжи, нам рiпку вирвати поможи!

Пiшли вони на город — гуп, гуп! Узяв дiд рiпку за чуб, баба дiда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спiдничку — тягнуть руками, упираються ногами, промучились увесь день, а рiпка сидить у землi, як пень.

Кличе собачка кицю Ваварку:

— Ходи, Варварко, не лежи, нам рiпку вирвати поможи!

Пiшли вони на город — гуп, гуп!

Узяв дiд рiпку за чуб, баба дiда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спiдничку, киця собачку за хвостик. Тягнуть i руками, i зубами, упираються ногами; промучились увесь день, а рiпка сидить у землi, як пень. Кличе киця мишку Сiроманку:

— Ходи, Сiрочко, не бiжи, нам рiпку вирвати поможи!

Пiшли вони на город — гуп, гуп!

Узяв дiд рiпку за чуб, баба дiда за сорочку, дочка бабу за торочку, собачка дочку за спiдничку, киця собачку за хвостик, мишка кицю за лапку — як потягли, як потягли, так i покотилися.

Упала рiпка на дiда Андрушку, дiд на бабу Марушку, баба на дочку Мiнку, дочка на собачку Хвiнку, собачка на кицю Варварку, а мишка — шусть у шпарку.