Снігуронька

СНІГУРОНЬКА

Для дошкільного віку

Російська народна казка

Жили на світі старий із старою. Жили вони добре, та от тільки лихо — не було в них дітей. Дуже журилися вони, що під старість самотні лишилися, та нічого не могли вдіяти.

Тільки у них і радості було, що на чужих дітей дивитися.

От якось сидять узимку вони біля вікна і дивляться, як на вулиці діти в сніжки граються. А сніг тільки випав, білий такий, пухкий…

Кінчили діти в сніжки бавитися, почали з снігу бабу ліпити.

Старий і каже:

— А що, стара, чи не піти й нам на вулицю — будемо й ми бабу ліпити.

— Що ж, підемо, побавимося на старості. Тільки навіщо тобі бабу? Зліпимо краще собі дитину з снігу, коли живої нема.

Почали старі ліпити дитину з снігу. Зліпили тулуб з ручками та ніжками, доклали зверху круглу грудку снігу і зробили з неї голівку.

— Щасти вам у роботі! — кричить хтось, проходячи мимо.

— Спасибі, — відповідає старий.

— Що це ви робите?

— Та от, що бачиш: Снігуроньку!

Сказали, а самі знову до роботи. От зліпили вони носик і підборіддя, зробили дві ямочки на лобі і тільки старий зробив риску — ротик, як раптом з нього теплом війнуло. Дивляться старі, а з ямок на лобі виглядають блакитні оченята, а потім і губки малинові всміхаються.

Нахиляє до них голівку Снігуронька, як жива, ворушить ручками й ніжками в снігу, ніби немовля в пелюшках.

Затремтіла стара з радості і кинулась обнімати Снігуроньку.

— Ох ти, моя Снігуронько люба! — каже стара, бере свою несподівану дитину і біжить з нею в хату.

Росте Снігуронька і що день, то все кращає. Старий із старою не натішаться нею. І весело стало в хаті!

Дівчата з села приходять розважати бабусину онучку. Розмовляють з нею, співають їй пісень, грають з нею в різні ігри, навчають її всього, що та як у них ведеться. А Снігуронька така розумна — все примічає, все переймає. І виросла вона за зиму, як дівчинка років тринадцяти, все розуміє, про все говорить і таким приємним голосочком, що заслухаєшся. А собою вона біла, як сніг, очі, як незабудьки, руса коса до пояса. І всі не намилуються Снігуронькою, а бабуся просто не натішиться нею.

— От ,— каже вона чоловікові, — нам така радість на старість!

Минула зима. Засяяло на небі сонце весняне й пригріло землю. По таловинах зазеленіли трави і заспівали жайворонки. Почали дівчата красні танки по селу водити та пісні співати. А Снігуронька щось смутна зробилася.

— Що з тобою, дитинко моя? — питає бабуся. — Чи не хвора?

А Снігуронька відповідає:

— Нічого, бабусю, я здорова!

Зійшов останній сніг. Зацвіли сади та луки, заспівав соловей і всяка птиця, і все повеселішало.

А Снігуронька дужче сумувати почала і все ховається від сонця в холодок. Як дощ та сутінки, вона веселіша.

А якось насунула сіра хмара та й посипала великим градом. Снігуронька так зраділа йому, як інша перлинам коштовним не була б рада. Коли ж знову пригріло сонце і град розтанув, Снігуронька заплакала за ним та так гірко, ніби сама хотіла розлитися слізьми.

От і весна минула, настав. Іванів день. Зібралися дівчата з села гуляти в гай, зайшли до бабусі і просять її:

— Пусти з нами Снігуроньку!

Бабуся спочатку не хотіла пускати, а потім подумала: «Може розгуляється Снігуронька!» — і відпустила її з подругами в ліс на гулянки.

Прийшли вони в ліс і почали тут розважатися: плели вінки, рвали квіти, співали. А коли закотилося сонце, дівчата розклали вогнище з хмизу, запалили його, і всі у вінках поставали одна за одною, а Снігуроньку поставили позад усіх.

— Дивись, — сказали вони, — як ми побіжимо, так і ти біжи за нами, не відставай!

Почали дівчата стрибати через вогонь.

Раптом позад них щось зашуміло і жалібно простогнало. Оглянулися вони — нема нікого. Дивляться і не бачать поміж себе Снігуроньки.

— Мабуть, вона сховалася, — і розбіглися шукати її, та ніяк знайти не можуть. Кличуть, шукають — не озивається.

— Де ж це вона поділася? Може, додому побігла? — сказали вони і пішли назад у село. Але Снігуроньки і в селі не було.

Довго сумували старий із старою та гадали, куди ж поділася Снігуронька? Чи лютий звір затяг її в дрімучий ліс? Чи хижий птах заніс до синього моря?

Та не лютий звір потяг її у дрімучий ліс і не хижий птах заніс її до синього моря, а коли побігла Снігуронька за подругами і стрибнула через вогонь, раптом потяглася вона легкою парою, тонкою хмаркою і полинула у височінь.