Для молодшого шкільного віку
Англійська народна казка
Жив собі фермер з дружиною, і була у них дочка. А до неї сватався один молодик. Щовечора він приходив до них у гості й залишався вечеряти. Одного такого вечора послали дочку у льох по пиво. Спустилася вона вниз та й стала цідити пиво у кухоль, а сама ненароком глянула вгору. І що ж бачить? Стирчить у балці сокира. Мабуть, ввігнали її туди давно-предавно та й забули, а раніше не помічали. І почала вона роздумувати: “Не до добра тут сокира стирчить! Ось одружимось ми, і буде у нас син, і виросте він, і спуститься в погріб по пиво, а сокира раптом звалиться йому на голову і вб’є. Ото горе буде!”
Поставила дівчина на підлогу свічку і кухоль, сама сіла на лавку та й плаче.
А нагорі думають: що ж сталося, чому вона так довго не вертається? Спустилася в погріб мати і бачить: сидить дочка на лавці і плаче, а пиво вже по підлозі тече.
— Чого ти? — питає мати.
— Ой матінко! — каже дочка. — Тільки поглянь на цю сокиру! Ось одружимось ми, і буде у нас син, і виросте він великий, і спуститься в погріб, а сокира раптом звалиться йому на голову і вб’є. От горенько буде!
— О Господи, горе ж яке! — Сіла мати поруч з дочкою і також заридала.
Згодом і батько стривожився: чого це, думає, вони не повертаються. І сам пішов у льох. Спустився і бачить — сидять обидві і плачуть, а пиво вже всю підлогу залило.
— Що сталося? — запитує він.
— Ти тільки поглянь на балку, на цю страшну сокиру! — каже мати. —А якщо наша дочка вийде заміж, і буде у неї син, і виросте він великий, і спуститься в льох по пиво, а сокира раптом звалиться йому на голову і вб’є його. Ото горе буде!
— Ой горе, ой горенько… — каже батько, і теж сідає поряд з ними і в сльози.
Нарешті нареченому набридло самому сидіти на кухні, і він також спустився в льох подивитися, що сталося. Бачить: сидять усі втрьох і плачуть-заливаються, а пиво тече-розтікається. Кинувся він до крана, закрутив його, а потім питає:
— Що сталося? Чого це ви тут сидите і плачете, а пиво по всій підлозі розтеклося?
— Ой-йой-йой, — каже батько. — Тільки поглянь на цю со’киру! А що, як ви з нашою дочкою поберетесь, і буде у вас син, і виросте він великий, і спуститься в льох по пиво, а сокира раптом звалиться йому наголову і вб’є!
Тут усі втрьох розплакалися ще дужче. А молодик розсміявся, висмикнув з балки сокиру й каже:
— Немало я поїздив по світу, але таких “розумних” голів, як ви, ніколи не бачив! Тепер я знову поїду подорожувати, і якщо зустріну трьох таких, іще дурніших за вас, повернусь і візьму вашу дочку.
Він побажав їм усього найкращого і вирушив у подорож. А ті троє заплакали ридма — адже дочка нареченого втратила.
Довго той молодик бродив, поки не прийшов нарешті до одного будинку. І бачить: покрівля будинку вся поросла травою. Жінка до даху приставила драбину і тягне по ній корову! Бідна худобина опирається, а хазяйка її все тягне та батогом хрестить.
— Що ви робите? — запитав джентльмен.
— Погляньте! — вигукнула хазяйка. — Ви тільки погляньте, яка соковита трава на дахові!! Чого б корові не попастися там? Упасти вона не впаде: адже я їй зав’яжу налигача навколо шиї, а кінець собі на руку намотаю, та й поратимусь біля печі тим часом.
— А ви б траву скосили й кинули її корові вниз, — запропонував джентльмен.
Але хазяйка гадала, що легше корову загнати нагору, ніж траву скинути вниз.
Джентльмену набридло дивитися на ці дурниці, і він пішов далі своєю дорогою.
Так він ішов і йшов, доки не прийпюв до придорожного готелю, де вирішив переночувати. У готелі виявилося багато людей, і йому дали кімнату з сусідом.
Зранку, коли почали одягатися, джентльмен дуже здивувався: його сусід підійшов до комода, повісив на ручку свої штани, розбігся і — стриб — та не попав ногами в штанини. Знову розбігся — знову не попав. І все спочатку. Дивиться джентльмен на нього і думає: що це він затіяв? Нарешті той зупинився і витер спітніле обличчя.
— Ух! — сказав він. — Ну що це за одяг — штани? І хто їх вигадав? Щоранку не менше години б’юся, щоб одягнути. Навіть у жар кидає. А як ви управляєтесь зі своїми?
Джентльмен розсміявся, а потім показав бідолашному, як треба одягати штани. Той довго дякував йому і казав, що сам ніколи не додумався б.
Так, цей теж був “розумна” голова!
А джентльмен далі рушив. Прийшов він у село. А в селі був ставок, і біля нього зібрався натовп. Усі воду скородили — хто граблями, хто мітлами, а хто вилами. Джентльмен питає, чи не сталося якесь лихо.
— Так, страшне нещастя! — відповідають йому. — Місяць упав у ставок! Ловимо його, ловимо і ніяк не виловимо!
Джентльмен розсміявся і порадив їм шукати місяць не в ставку, а в небі. Та вони навіть слухати його не схотіли.
Ось він і дізнався, що на світі дурнів немало, а є ще й не такі, як його наречена та її батьки.
І якщо вони після цього не зажили щасливо, то хто-хто, а ми з вами в тому не винні.