Казки, легенди та байки для дітей українською мовою
Болгарська народна казка
Побратались їжак і лисиця. Відтоді так і повелося: де їжак, там і лисиця, де лисиця, там і їжак — завжди разом.
От якось лисиця каже їжакові:
— Куме їжаче, ходімо виноград їсти!
— То й ходімо, кумо лисице. Але, по правді, трохи мені страшно, бо я бачив погані сни.
Імант Зієдоніс
Я таки його бачив. Маленький та брунатний, він заліз на сковорідку, вистрибував по смажених кришениках картоплі і вигукував: “Брунатний! Брунатний!” Коли я посипав смаження перцем, він пчихнув та й щез.
Деякі, кому довелося його бачити, говорять те ж саме: це маленький брунатний чоловічок, який скрізь, де щось вариться, смажиться, печеться, кричить: “Брунатний! Брунатний! Брунатний!”- і все одразу підрум’янюється, гнітиться, стає брунатним, а отже, готовим. Проте бачать його лише обранці – потрібне превелике терпіння! Та мені кортить знову його побачити! Але де?
Австралійська народна казка
У давню, давню давнину жила собі мала жабка-піщанка. Одного дня відчула вона спрагу й надумала ошукати всіх інших тварин — випити усю воду в країні! Отож пострибала жадібна піщанка до найближчого ставка і стала пити.
Чеська народна казка
За давніх-давен носили годинники в кишенях тільки пишне панство, усякі графи та князі. От в одного князя і був дорогоцінний годинник із щирого золота, обкиданий самоцвітами. Узяв він серед зими того годинника з собою на полювання та й згубив десь у снігу. Тоді звелів князь оголосити по всіх усюдах, що, хто годинника знайде і принесе в замкову канцелярію, той дістане велику нагороду.
Англійська народна казка
Є в Англії морська затока Солент. А на березі її стоїть старовинне містечко Ньютаун. Тепер воно затишне, спокійне. А колись його вулиці виповнювались пронизливим писком-виском: у містечку розвелася сила-силенна щурів. Їх набралося стільки, що людям хоч кидай домівку та тікай світ за очі. Щури прогризали двері, стіни, підлогу, залазили в усі комори, засіки та скрині, з’їдали дочиста все, що траплялося, — борошно й сир, крупу й цукор. І навіть пивом-медом пригощалися!..
Казки Ред’ярда Кіплінга
Дaвно-дaвно, ще до дaвніх-прaдaвніх чaсів, моє серденько, був чaс, коли все тільки починaлось. І в отой чaс сaмого Почaтку Нaйстaрший серед Чaрівників приводив усе до лaду. Спершу він привів до лaду Землю. Дaлі він привів до лaду Море. А потім звелів усім твaринaм вийти і погрaтись.
І твaрини скaзaли:
– О Чaрівниче, a в що ж нaм грaтись?
Сонце, немов яєчний жовток, золотилося над світом. Воно випромінювало тепло і життя. По його промінчиках на землю збігали жовті курчата. Пізніше вони зодягнуться в різнобарвні зодяганки, а спочатку всі – в жовтому. Бджілка також була жовта, вона від щирого серця припрошувала до жовтого вулика й курчатко, та те не змогло до нього добратися. “Почекай-но,- думало собі.- Довкола пурхають жовті метелики, достемнісінько як я, отож і я полечу”. Курчатко підскочило, але ж крильця, крильця… тільки манюсінькі пуп’янки по боках, оторочені жовтим пушком… “Нічого,- вирішило курчатко.- Доросту до курки, то й літатиму високо-високо”. Та й примостилося під квочкою, і заснуло, зігріте жовтим пір’ям мами.
Ліна Костенко
Затишно дітям в пазусі казок.
Отак би й слухав про царя Салтана
або про те, як весело козак
обманював турецького султана.
Про карих коней з полуменем грив,
про чаклуна, що все на світі може.
І хто б там що кому не говорив,
а згине зло і правда переможе!
Імант Зієдоніс
Учора випав перший сніг. Усе стало біле. Все біле-пребіле, нічого не впізнати. Білк курка знесла біле яйце і загубила його у снігу.
Білий півень заспівав білу пісню, а вона злетіла під стріху, примерзла отам і зависла білою бурулькою.
Біла вивірка вивела білих вивірченят, а ті сховалися серед білого галуззя – і не знайти їх бїльше.
Українська народна казка
Жив колись на світі бідний русин. І щоночі йому снився син — високий, гарний леґінь. Але то був тільки сон. Життя проминало, а у чоловіка ні сина, ні багатства — сама біда в хаті.
Під горою мав трохи землі, але на ній і дурний бур’ян не хотів рости. А одного року була така засуха, що й земля згоріла.
Пішов бідняк найматися до графа, якого буковинці любили, як сіль в оці чи тернину в боці.
— Підеш молотити,— сказав граф,— а за роботу візьмеш те, що в чоботи нападає.