kolorovi-kazky

Жовта казка

Для дошкільного віку

Імант Зієдоніс

Сонце, немов яєчний жовток, золотилося над світом. Воно випромінювало тепло і життя. По його промінчиках на землю збігали жовті курчата. Пізніше вони зодягнуться в різнобарвні зодяганки, а спочатку всі – в жовтому. Бджілка також була жовта, вона від щирого серця припрошувала до жовтого вулика й курчатко, та те не змогло до нього добратися. “Почекай-но,- думало собі.- Довкола пурхають жовті метелики, достемнісінько як я, отож і я полечу”. Курчатко підскочило, але ж крильця, крильця… тільки манюсінькі пуп’янки по боках, оторочені жовтим пушком… “Нічого,- вирішило курчатко.- Доросту до курки, то й літатиму високо-високо”. Та й примостилося під квочкою, і заснуло, зігріте жовтим пір’ям мами.

А сонечко золотіло, мов жовтий млинець з такими смачними пахучими хрумкотливими краями.

Бджоли – достоту маленькі пластилінові кульки – літали від однієї жовтої кульбаби до іншої, а звідти – прямо в свій жовтий вулик, що скидався на величезну жовту бібліотеку. Медові рамки, наче великі книжкові полиці, аж до стелі заставлені стільниками. А стільники були схожі на шестикутні телевізори, де замість екранів виблискує жовтий мед…

До самого овиду цвіли жовті поля і луки: жовті анемони і примули, а найбільше – кульбаби. І тепер, як поглянути на сонце, здається, ніби воно щойно викупалося на вершині гори в жовтому пилку кульбаб. Так пломеніли галяви, що я не втримався і побіг в оту сліпучу жовтизну. Запилився весь, облип і обсипався жовтим пилком.

Підійшла жовта корова, подумала, що я жовта кульбаба, і з’їла мене. Так що більше я нічого написати не можу.

Кольорові казки