телятко

Бите телятко

Для дошкільного віку

Українська народна казка

Був собі чоловік та жінка; та нічого в них не було, тільки одне телятко. Ото воно так жило, як слід, а то якось щось воно й спортилося. Був у них стіжок сіна; то це чоловік підкине, то воно й з’їсть; та все й їсть, і їсть…

Той чоловік увійшов снідать та й каже: “Жінко! Що мені робить оцьому теляті? Що вже скільки сіна було, та й поїло. Чи його зарізать, чи що?” — “Ні,— каже,— облупи та на вулицю випусти, нехай іде, живе”. Він облупив та й пустив.

Іде та й іде те теля. Аж біжить кабан та й каже: “Куди йдеш, луплене теля?” — “Світ за очима, а смерть за плечима; ходім за товариша”. Тоді кабан каже: “Ходім”.

Ідуть та ідуть. Біжить баран та й каже: “Куди йдеш, луплене теля?” — “Світ за очима, смерть за плечима; ходім за товариша”.— “Ходім”.

От ідуть. Біжить гусак та й каже: “Куди йдеш, луплене теля?” — “Світ за очима, а смерть за плечима; ходім за товариша”.— “Ходім”.

Ідуть та йдуть. Біжить селезень та й каже: “Куди йдеш, луплене теля?” — “Світ за очима, смерть за плечима; ходім за товариша”.

Ідуть та й ідуть. Аж біжить півень. “Куда йдеш, луплене теля?” — “Світ за очима, смерть за плечима; ходім за товариша”.

От ідуть та йдуть собі. Аж така хуртовина!.. Поставали та й радяться. Кабан каже: “Я побіжу в болото та в мох уриюсь!” А баран каже: “Я побіжу та в дупло влізу”. А гусак каже: “Я полечу на вербу, одно крило простелю, а одним укриюсь”. Селезень каже: “Я полечу на вербу, одно крило простелю, а одним укриюсь”. Півень каже: “І я полечу на вербу, одно крило простелю, а одним укриюсь!”

А теля зробило хату собі… Зробило сінці і комору, прикоморок… Там усячина є,— жито і мука, усе є… Піч зробило собі в хаті. Пішло дровець назбирало та протопило хату та й лягло на печі.

От біжить кабан та й каже: “Одчини, луплене теля!” — “Не одчиню!” — “Ну, носом прорию”. Треба одчинять. Одчинило. Він увійшов та на піл і ліг. А воно на піч.

От біжить баран. “Мекеке, мекеке! Одчини, луплене теля!” — “Не одчиню!” — “Лобом проб’ю!” Воно встало, одчинило. Він увійшов та під піл. А воно на піч таки все дереться.

От біжить гусак: “Одчини, луплене теля!” — “Не одчиню!” — “Ну, носом проклюю!” Воно встало, одчинило. Він під покут та й сів.

От біжить селезень та й каже: “Одчини, луплене теля!” — “Не одчиню!” — “Ну, носом проклюю”. Воно одчинило. Він під піч у куточок.

От біжить півень, каже: “Одчини, луплене теля!” — “Не одчиню!” — “Носом проклюю!” Воно одчинило. Перед комином жердочка, він і сів на тій жердочці. От, ото вже ночувать їм треба.

Вовк прийшов та в комірку, виїв муку, поїв жито, все сало з’їв та тоді й увійшов у хату та на піч зирк! А теля з печі зирк! Та й каже: “Ей, браття! Вставайте вовка бить!”

Вони повставали, давай його молосовать там, бить … От вони і вбили вовка та й витягли на вулицю, та й повходили в хату. Тоді півень і каже: “Якби подали сюди, так і облупили!”