babusyn_didus

Чудовисько уінделстоунської ущелини

Для молодшого шкільного віку

Англійська народна казка

Жили колись у Бамбурзькому замку могутній король і прекрасна королева і було у них двоє дітей — син Чайлд-Вінд та донька Маргрит.

Чайлд-Вінд виріс і поїхав за море — світ побачити і себе показати. Невдовзі після його від’їзду королева-мати захворіла і померла. Довго побивався король, та якось на полюванні зустрівся він з прекрасною чужоземкою, закохався й вирішив з нею одружитися. Було відправлено гінця з наказом, щоб у замку готувалися до прибуття нової королеви — господині Бамбурга. Принцеса Маргрит не дуже зраділа цій звістці, але не дуже й засмутилась. Вона виконала батьків наказ і в означений день вийшла до воріт, щоб зустріти нову королеву і передати їй ключі від замку.

Але сталося так, що, коли Маргрит привітала свого батька та мачуху, один із нових лицарів свити вигукнув:

— Слово честі, прекраснішої за цю північну принцесу нема нікого на світі!

Королева-мачуха ніби не зважила на те, тільки сердито пробурмотіла: “Ну гаразд! Я подбаю про цю красу!..” Тієї ж ночі королева (адже насправді вона була відьмою!) піднялась на найвищу вежу замку і там завдяки магічним обрядам та амулетам — драконячого зуба, совиних кігтів та зміїної шкіри — накликала на свою пад-чірку ворожбитські чари й прокляла її.

Вранці служниці й фрейліни не знайшли принцесу в її постелі, і ніхто, у замку не міг сказати, куди вона зникла.

Того ж дня в Уінделстоунській ущелині, неподалік Бамбурга, з’явилося страхітливе й відразливе чудовисько — велетенський кільчастий змій із залізною лускою та вогнедишною пащею. Чудовисько це пожирало овець та корів, які забрідали в ущелину, а ночами жахало людей протяжним, страшним ревиськом.

Король був дуже опечалений тими двома напастями — зникненням дЬньки та з’явою жахливого змія. Послав він гінця за море, до сина свого Чайлд-Вінда, благаючи його повернутися додому. “Бо сам я дуже старий, сину мій, не перенесу тягар цих бідувань”, — писав він у листі до нього.

Ледь Чайлд-Вінд одержав звістку, як почав готуватися до відплиття — велів оснастити корабель і відібрати зі свого загону тридцять воїнів, найсміливіших і найнадійніших. Та не забув порадитися з чаклуном, знавцем білої магії, й ось -що сказав йому мудрий старий:

— Аби твій похід був успішним, виріж бушприт свого корабля зі стовбура горобини, адже горобина відганяє злі чари; та візьми з собою цю горобинову лозинку. Торкнися нею своєї мачухи-королеви. Шкоди від цього не буде, а істина відкриється.

Подякував Чайлд-Вінд чаклуну, узяв лозинку, закріпив бушприт з горобини на носі корабля й на світанку відплив на захід.

Королева (котра, як ви знаєте, була відьмою!) розклала насамоті свої амулети, просіяла місячне світло крізь решето й дізналася, що Чайлд-Вінд з тридцятьма добірними воїнами повертається до Бамбурзького замку.

Тоді вона викликала підвладних їй духів і наказала:

Слуги мої вірні,
Лиш мені покірні!
Вихором летіть,
Море розбудіть.
Корабель втопіть,
Принца загубіть!

Полетіли чорні духи, почали дмухати навстріч кораблеві, здіймати довкола нього величезні хвилі, але бушприт з горобини розсівав і відбивав усі злі чари, отож корабель Чайлд-Вінда без пригод наближався до берега.

Повернулись духи до королеви, зізналися у своєму безсиллі “зашкодити принцу. Заскреготіла вона зубами від злості, та не заспокоїлась. Наказала війську йти у гавань, зустріти корабель, напасти на нього й умертвити людей, що прибули.

Ось наближається Чайлд-Вінд до берега і раптом бачить: пливе назустріч величезний змій з вогненною пащею. Підпливає щільно до корабля, штовхає його назад у море, не дає зайти у гавань. Знову і знову розвертається корабель принца, намагається пройти до пристані, але щоразу жахливий змій перетинає шлях.

Каже Чайлд-Вінду досвідчений кормчий:

— Відійдемо в море, а потім розвернемось і висадимось непомітно — он там, за мисом.

Так і вчинили. Та ледве Чайлд-Вінд висадився на берег і ступив кілька кроків по землі, як виповзає з лісу той самий змій — відразливе чудовисько з кільчастим тілом, з головою дракона.

Вихопив меч Чайлд-Вінд, приготувався… І раптом замість страшного ревіння з пащі чудовиська почувся ніжний дівочий голос:

Не бійсь, коли і щит, і меч
Додолу упадуть!
Ти тричі поцілуй мене
І чари упадуть.

Чайлд-Вінду здається, що він впізнає голос… Що за мара! Чи й справді нечиста сила морочить йому голову? Здригнувся від жаху принц, а чудовисько каже:

Не думай, що перед тобою
Лукавить підлий змій,
Ти тричі поцілуй мене
І чари всі розвій.

Це ж голос сестри — Маргрит! Засумнівався принц, ступив було вперед, але згадав,  якими бувають підступними злі духи. Знову підняв Чайлд-Вінд свого меча, а чудовисько похитало головою і каже:

Без страху підійди лише    .
І поцілуй-трикратно:
Тим порятуєш ти мене,
Молю тебе, мій брате!

Тоді відкинув принц свого меча і щита, ступив до чудовиська і тричі поцілував його в страхітливу вогнедишну пащу.

Тієї ж миті зі свистом і шипінням чудовисько відсахнулось назад і — о диво! — перед Чайлд-Віндом постала його сестра Маргрит.

— Спасибі тобі, любий брате! — сказала принцеса. — Знай, що це наша мачуха-відьма перетворила мене на чудовисько і наклала закляття, щоб не знала я порятунку доти, доки мій брат тричі не поцілує мене в цьому жахливому образі. Та віднині чари розвіялися, і та, котра накликала їх, втратила всю свою чаклунську силу.

Коли Чайлд-Вінд під руку з сестрою й у супроводі своїх добірних воїнів ступив до батьківського замку, зла королева сиділа у своїй вежі і безугавно твердила нові заклинання.

Почула вона кроки Чайлд-Вінда, хотіла втекти, але принц торкнувся її горобиновою лозинкою, і відьма просто на очах стала зменшуватися, поки не перетворилась на відразливу жабу, котра — чап-чалап! чап-чалап! — пострибала із замку в ліс.