yunyj-roland

Юний Роланд

Для молодшого шкільного віку

Англійська народна казка

Три принци в сонячнім саду
В м’яча гуляють зранку.
І леді Еллен, їх сестра,
Стриба безперестанку.

Чолом Роланд м’яча підбив,
Носком його піддав,
Сильніш ударив — і той м’яч
За церквою упав.

Еллен побігла за м’ячем,
Весела, беручка,
Помчала леді за м’ячем —
І більше не прийшла.

Брати шукали день і ніч
Повсюди, де могли,
І гірко плакали вони,
Та Еллен не знайшли.

Тоді вирушив старший брат до чарівника Мерліна і запитав, чи не знає той, де шукати леді Еллен.

— Прекрасну леді Еллен, — відповів Мерлін, — украли ельфи, бо вона обійшла церкву всупереч звичаю, тобто проти ходу сонця. Тепер вона у вежі Печалі короля ельфів; немало треба мати відваги, щоб вирятувати її.

— Якщо це тільки можливо, — вигукнув старший брат, — я врятую сестру або загину сам.

— Це можливо, — сказав чарівник Мерлін. — Але горе кожному воїну чи лицарю, хто відважиться на це, не дізнавшись заздалегідь, що йому треба робити і чого остерігатися.

Старший брат леді Еллен був сміливий лицар небезпека не могла зупинити його.

Став він просити чарівника повідати йому все, що треба робити і чого остерігатися, аби визволити сестру. Повторив, запам’ятав кожне слово чарівника і рушив до країни ельфів.

І довго в замку ждали дня,
Коли вернеться брат,
Та горе люблячим серцям! —
Він не прийшов назад.

Нарешті середньому братові докучило чекати і він, як і старший, пішов до чарівника Мерліна, розпитав його про все і зібрався в дорогу — шукати країну ельфів.

І довго ждали дня, коли
Вернеться другий брат,
Та горе люблячим серцям! —
Він не прийшов назад.

Тоді настала пора юному Роланду — молодшому з братів леді Еллен — збиратися в дорогу. Прийшов він до своєї матері, доброї королеви, і попросив її благословення. Спочатку вона не погоджувалась відпустити його — адже це був останній її син, до того ж найулюбленіший. Та Роланд умовляв Штінку доти, доки та не дала йому свого благословення. Вона вручила йому батьківський меч, що вражав без промаху, і заговорила його старовинним заговором, який приносить перемогу.

Юний Роланд розпрощався зі своєю матір’ю і вирушив до печери чаклуна Мерліна.

— О мудрий Мерліне, — звернувся він до чаклуна, — не відмов розповісти ще раз, як може народжений жінкою воїн чи лицар звільнити леді Еллен і двох моїх братів з-під влади короля ельфів?

— Добре, сину мій, — відповів мудрець. — Скажу тобі, що треба робити і чого остерігатися. Так-от, хоч би хто заговорив з тобою у країні ельфів, треба вийняти меч і рубати йому голову. Остерігатися ж належить ось чого: ні крихти їжі, ні ковтка води не можна вживати в країні ельфів, хоч би спрага чи голод мучили тебе. Хто ж з’їсть хоч крихту чи зробись ковток, той навіки залишиться в зачарованій країні й ніколи більше не побачить світу білого.

Юний Роланд повторив і запам’ятав ці слова, подякував Мерліну і рушив далі. Йшов він, ішов і подолав чималий шлях, доки не набрів на табун коней, які паслися на луках. Він одразу впізнав коней короля ельфів і зрозумів, що близько від мети.

— Скажи-но, — запитав він табунника, — де мені знайти вежу Печалі короля ельфів?

— Цього я тобі не скажу. Ходи далі, стрінеш пастуха корів, може, він скаже, — відповів табунник.

Тоді, не кажучи й слова, вийняв Роланд свій меч, що б’є без промаху, — і відтяв йому голову. Пішов він далі, зустрів пастуха з чередою корів і запитав його те ж саме.

— Ходи далі, — відповів пастух. — Зустрінеш пташницю, може, вона скаже.

Знову Роланд вийняв свій меч і зрубав йому голову. Пішов він далі, бачить, стара пасе гусей, запитує:

— Як мені знайти вежу Печалі короля ельфів?

— Ходи далі, — відповіла пташниця, — поки не побачиш зеленого пагорба, що йде уступами від підніжжя до вершини. Тричі обійди його проти сонця і тричі повтори:

Відчинися, брамо!
Пропусти Роланда!

На третій раз брама й відчиниться.

Подякував Роланд старій пташниці і заквапився було в дорогу, та пригадав наказ чарівника, вийняв меча і зрубав їй голову.

І добре зробив, бо все це були перевертні й привиди, послані королем ельфів, щоб заманити його в пастку.

Пішов він далі і незабаром побачив перед собою зелений пагорб, що здіймався уступами від підніжжя до вершини. Тричі обійшов його навколо проти сонця, тричі повторив:

Відчинися, брамо!
Пропусти Роланда!

На третій раз брама відчинилася, впустила його і зі скреготом зімкнулась за спиною. Роланд опинився у напівтемряві. Слабке мерехтливе світло линуло невідомо звідки — адже ні вікон, ні факелів, ні свічок не було у вежі Печалі. Довгий коридор вів далі, і його склепіння з напівпрозорих кам’яних глиб сяяло прожилками слюди й золотистого колчедану. Та хоча довкруг громадилось холодне каміння, проте повітря в печері було тепле, як це завжди буває в країні ельфів.

Роланд дійшов до кінця коридора й побачив двері, ковані залізом. Від його доторку вони широко розчинилися, і він зайшов до величезного залу.

Купол залу підтримували могутні колони, прикрашені золотим і срібним різьбленням, а між колонами звисали гірлянди квітів, зібраних з діамантів, смарагдів і різноманітних коштовних каменів. Над арками гронами звисали самоцвіти, а посередині, якраз у тому місці, де сходились арки, на золотому ланцюгові висів світильник у вигляді величезної перлини. У розкішно прибраному залі, на ложі з пурпурового атласу і шовку, сиділа леді Еллен і розчісувала золоте волосся срібним гребінцем. Обличчя ЇЇ було нерухоме і байдуже, мов кам’яна маска. З появою Роланда вона не ворухнулася, а лише проказала глухим, замогильним голосом:

Нещасний хлопче, простодушний!
Чого ти тут? Чого шукаєш?

Роланд хотів було кинутись до сестри, обняти її, але раптом пригадав слова чаклуна Мерліна. Не вагаючись, вийняв Роланд меча, заплющив очі й щосили вдарив по цьому привидові в образі леді Еллен.

І коли він знову глянув, — о радість! — перед ним стояла сестра, жива і неушкоджена. Сльози бризнули з її очей, коли вона пригорнула до грудей Роланда і печально промовила:

Навіщо, милий брате мій,
Покинув рідний дім?
Не сто життів — лише одне,
Щоб жертвувати ним.

Сестра заплаче за тобою,
І заридає мати;
Коли прийде король-чаклун,
Тобі добра не знати!

Вони сіли поруч, і юний Роланд розповів сестрі про свої пригоди, а леді Еллен повідала, що два старші брати також дісталися вежі Печалі короля ельфів, та злий чаклун зачаклував їх і живими поховав у гробниці. На жаль, вони не зуміли точно виконати настанову Мерліна, не наважилися вдарити мечем, коли перед ними постав привид в образі сестри.

Так вони гомоніли між собою, і за якийсь час юний Роланд відчув, як зголоднів у дорозі, і попросив сестру принести щось попоїсти.

Печально подивилася на нього леді Еллен, та нічого не відповіла — бо чаклунські чари ще мали владу над нею; вона підвелася і принесла хліба та молока на золотій таці.

Роланд простягнув руку до хліба та молока, однак в останню мить звів погляд на сестру й прочитав у її очах таку печаль, що, осяяний здогадом, скочив на ноги, відкинув на підлогу тацю і вигукнув:

— Ні ковтка я не вип’ю, ні крихти не з’їм, доки не звільню леді Еллен і моїх братів!

Ніби грім прогримів у відповідь, ніби вихор прошумів — двері розчинилися, і до залу влетів король ельфів:

Тьху! Фу! Уф! Ух!
Щось тут чути людський дух!
Ну, хоч круть, а чи верть —
Хто сховавсь, тому смерть!

— Ану, спробуй, бісівське плем’я! — закричав Роланд, вихопив з піхов батькового меча і кинувся в бій.

Довго й жорстоко билися вони; нарешті Роланд поставив на коліна короля ельфів і змусив просити пощади.

— Я помилую тебе, якщо ти знімеш чари з моєї сестри, звільниш моїх братів і даси нам вільно звідси вийти.

— Згоден, — відповів король ельфів.

Він звівся з колін, відкрив свою скриню й дістав звідти кришталевий фіал з криваво-червоним зіллям. Цим зіллям він змастив вуха, повіки, ніздрі, вуста і кінчики пальців двох братів, котрі мертвими лежали в золотих гробницях.

Чаклун прошепотів заклинання і зняв чари з леді Еллен. І ось троє братів зі своєю улюбленою сестрою вийшли з величезного залу, затопленого багряним світлом, пройшли довжелезним коридором уздовж мерехтливих кам’яних склепінь з прожилками слюди і золотистого колчедану, і важка вхідна брама вежі Печалі, брязнувши, випустила їх на волю.

Вони повернулись у палац, до своєї матері, доброї королеви, і з того часу леді Еллен остерігалася обходити церкву проти сонця.