Для дошкільного віку
Українська народна казка
Були собі дід та баба. У діда була дочка і в баби була дочка. От і пішли вони в гай по ягоди. Дідова збирає та й збирає та й назбирала повну миску, а бабина що візьме ягідку, то й з’їсть.
От і каже дідова:
— Ходім, сестро, додому, поділимось.
От ідуть та йдуть шляхом, а бабина говорить:
— Ляжмо, сестро, одпочиньмо.
Полягали; дідова, втомившись, заснула, а бабина взяла ніж і встромила їй у серце, викопала ямку та й поховала її. А сама пішла додому та й каже:
— Дивіться, скільки я ягід назбирала.
А дід і питає:
— Де ж ти мою дочку діла?
— Іде ззаду.
Коли ж їдуть, чумаки й кажуть:
— Станьмо, братця, отут, одпочиньмо.
Та й стали. Дивляться — над шляхом могила, а на могилі гарна калина виросла. Вони вирізали з тієї калини сопілку. Став один чумак грати, а сопілка промовляти:
Ой, помалу-малу, чумаченьку, грай,
Та не врази мого ти серденька вкрай.
Мене сестриця з світу згубила —
Ніж у серденько та й устромила.
Чумаки кажуть:
— Щось воно, братця, значить, що калинова сопілка так промовляє.
От прийшли вони в село, та й натрапили якраз на того діда:
— Пусти нас, діду, переночувати, ми тобі розкажемо пригоду. Він їх пустив. Тільки вони ввійшли в хату, зараз один сів на лаві, а другий став біля нього та й каже:
— Ану, брате, вийми сопілку та заграй. Той вийняв. Сопілка й стала промовляти:
Ой, помалу-малу, чумаченьку, грай,
Та не врази мого ти серденька вкрай.
Мене сестриця з світу згубила —
Ніж у серденько та й устромила.
Тоді дід каже:
— Що воно за сопілка, що так гарно грає, аж мені плакати хочеться. А дай, я заграю.
Він йому дав. А та сопілка говорить:
Ой, помалу-малу, мій таточку, грай,
Та не врази мого ти серденька вкрай.
Мене сестриця з світу згубила —
Ніж у серденько та й устромила.
А баба, сидячи на печі:
— А дай лиш сюди, старий, і я заграю.
Він їй подав, вона стала грати, а сопілка промовляти:
Ой, помалу-малу, матусенько, грай,
Та не врази мого ти серденька вкрай.
Мене сестриця з світу згубила —
Ніж у серденько та й устромила.
А бабина дочка сиділа на печі аж у куточку. Злякалась, що дізнаються. А дід і каже:
— А подай їй, щоб заграла.
От вона взяла, аж сопілка їй одказує:
Ой, помалу-малу, душогубко, грай,
Та не врази мого ти серденька вкрай.
Ти ж мене, сестро, з світу згубила —
Ніж у серденько та й устромила.
Тоді вже всі дізналися, що сталося. По дідовій дочці обід поставили, а бабину прогнали.