skarbnu4ka

КАЛИНОВА СОПІЛКА

Для дошкільного віку

Українська народна казка

Були собі дід та баба. У діда була дочка і в баби була дочка. От і пішли вони в гай по ягоди. Дідова збирає та й збирає та й назбирала повну миску, а бабина що візьме ягідку, то й з’їсть.

От і каже дідова:

— Ходім, сестро, додому, поділимось.

От ідуть та йдуть шляхом, а бабина говорить:

— Ляжмо, сестро, одпочиньмо.

Полягали; дідова, втомившись, заснула, а бабина взяла ніж і встромила їй у серце, викопала ямку та й поховала її. А сама пішла додому та й каже:

— Дивіться, скільки я ягід назбирала.

А дід і питає:

— Де ж ти мою дочку діла?

— Іде ззаду.

Коли ж їдуть, чумаки й кажуть:

— Станьмо, братця, отут, одпочиньмо.

Та й стали. Дивляться — над шляхом могила, а на могилі гарна калина виросла. Вони вирізали з тієї калини сопілку. Став один чумак грати, а сопілка промовляти:

Ой, помалу-малу, чумаченьку, грай,
Та не врази мого ти серденька вкрай.
Мене сестриця з світу згубила —
Ніж у серденько та й устромила.

Чумаки кажуть:

— Щось воно, братця, значить, що калинова сопілка так промовляє.

От прийшли вони в село, та й натрапили якраз на того діда:

— Пусти нас, діду, переночувати, ми тобі розкажемо пригоду.
Він їх пустив. Тільки вони ввійшли в хату, зараз один сів на лаві, а другий став біля нього та й каже:

— Ану, брате, вийми сопілку та заграй.
Той вийняв. Сопілка й стала промовляти:

Ой, помалу-малу, чумаченьку, грай,
Та не врази мого ти серденька вкрай.
Мене сестриця з світу згубила —
Ніж у серденько та й устромила.

Тоді дід каже:

— Що воно за сопілка, що так гарно грає, аж мені плакати хочеться. А дай, я заграю.

Він йому дав. А та сопілка говорить:

Ой, помалу-малу, мій таточку, грай,
Та не врази мого ти серденька вкрай.
Мене сестриця з світу згубила —
Ніж у серденько та й устромила.

А баба, сидячи на печі:

— А дай лиш сюди, старий, і я заграю.

Він їй подав, вона стала грати, а сопілка промовляти:

Ой, помалу-малу, матусенько, грай,
Та не врази мого ти серденька вкрай.
Мене сестриця з світу згубила —
Ніж у серденько та й устромила.

А бабина дочка сиділа на печі аж у куточку. Злякалась, що дізнаються. А дід і каже:

— А подай їй, щоб заграла.

От вона взяла, аж сопілка їй одказує:

Ой, помалу-малу, душогубко, грай,
Та не врази мого ти серденька вкрай.
Ти ж мене, сестро, з світу згубила —
Ніж у серденько та й устромила.

Тоді вже всі дізналися, що сталося. По дідовій дочці обід поставили, а бабину прогнали.