Казки, легенди та байки для дітей українською мовою
Микола Зінчук
Три хлопчики, три маленьких братики, гралися в полі. Гарно в полі на роздоллі! В небі заливається жайворонок, тепле, настояне на степових травах повітря тремтить-тремтить на обрії, приємно дзвенить дзижчання бджіл.
Добре хлопчикам у полі. Скільки тут цікавого! То милуються яскравим метеликом, то волохатого джмеля побачать, то зеленого коника зловлять.
Микола Зінчук
На колгоспній фермі народилося телятко. Воно було біле-білісіньке, тільки з правого боку на шиї кругленька червона пляма. Ніби й гарненьке було, але не таке, як усі. Лежало пластом, і голова не трималася на в’язах. Мертве та й годі.
Якраз під ту пору над’їхав до ферми голова колгоспу, великий на зріст, чорнявий, череватий і носатий.
Микола Зінчук
Давним-давно, коли на нашій землі була панщина, жив у одному селі молодий хлопець Юрко Соколенко. Здоровий був, і гарний, і сильний, тільки волі не мав. Мусів щодня працювати на пана. Кожного дня панські гайдуки об’їжджали село і гонили всіх на роботу. Давно вже втік би Юрко кудись у далекі краї, але не хотів розставатися з любою дівчиною Оксаною. А Оксана не могла піти з ним, бо в неї була хвора мати. І вирішили Юрко з Оксаною одружитися. Але тоді навіть одружуватися не можна було без панського дозволу. Юрко пішов до пана і сказав:
Микола Зінчук
Один бідний чоловік нічого не мав, тільки невеличкий клаптик землі. Тяжко було йому жити. А ще тяжче стало, як померла його жінка і зостався він бідувати з трьома синами. Багато працювали батько й сини на своїй землі, але нелегко прогодуватися з такої малої ділянки. Захворів старий батько і вже не міг більше працювати. Перед смертю він покликав до себе синів і сказав:
Леся Храплива-Щур
Впав сніжок біленький,
Покрив всі дороги.
Питається Святий Йосип
Ісуса малого:
— Ой, запряг я сани,
Та скажи, Дитино,
Куди хочеш поїхати,
Та в яку країну?
Микола Зінчук
Жила собі старенька бабуся і мала семеро онучат. Діти були сиротами, і дуже тяжко їм жилося. Часто бувало, що й пообідати не було чим. І коли нічого було дати онучатам їсти, бабуся садовила їх довкола себе і розказувала казочки. І так цікаво розказувала, що діти забували про їжу.Одного разу звіявся сильний вітер і нагнав хмар. У небі почало блискати й гриміти. Громи так гуркотіли, що аж хатина здригалася. Полив як з відра дощ. Горобчики сховалися під дах, а маленькі онучата пригорнулися до бабусі. Щоб заспокоїти їх, бабуся почала розповідати:
Микола Зінчук
Давно-давно в нашому рідному краї жила бідна вдова з маленьким хлопчиком. На їхній убогій хатині звили собі гніздо білі лелеки. Тільки й радості в хлопчика було, що довгоногі птахи на хаті. Але скінчилося красне літо і спустіло лелече гніздо. Осінні вітри обвіяли з дерев пожовкле листя, на землю впали сніги, і для хлопчика настали тяжкі часи. Він цілими днями сидів у вогкій задимленій хатині і чекав весни. А надворі віяли заметілі і тужило-плакало щось на вітрі.
Українська народна казка
Жили собі дід та баба. Вже й старі стали, а дітей нема. Журяться дід та баба: «Хто нашої й смерті догляне, що в нас дітей нема?» От баба й просить діда:
— Поїдь, діду, в ліс, вирубай там мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати; от буде мені хоч забавка!
