Сто років літав над Карпатами Чорний Ворон. Дедалі більше заселялися гори людьми, розросталися села, меншало лісів — змінювалося лице Карпат, а він, Чорний Ворон, зоставався незмінним. Не подобалося йому сусідство людей, і він залітав усе далі й далі в безлюдні гори, туди, де кінчаються ліси й починаються полонини, де віють вітри, а взимку западають глибокі сніги і тиснуть морози. Там він ширяв над горами, а весняною порою в гнізді на високій смереці вигодовував з такою, як і сам, чорною подругою своїх пташенят. Тяжко жилося йому, але це були його рідні гори, його стихія, інакшого життя він не знав.
Друг вовк
Микола Зінчук
Одна жінка взяла з собою в поле дитину. Сама працювала, а дитина сиділа на ряднині під копою. І незогляділася мати, як підкрався вовк. Побачила тільки, що вовк біжить до лісу і несе її дитину. Жінка з криком погналася за звіром, але наздогнати його було вже годі. Вовк з дитиною зник у лісі.
Мудрий Іванко
Раз був, де не був, у тій землі, де уже край світу, один чоловік: бідненький, худобненький, як церковна миша. А мав трьох синів. Поставні, вродливі, міцні, як дуби, хлопці. А надто Іванко — такий красний і ґречний, що з нього лиш радіти, якби був достаток. Але тут злидні, а де злидні, там і краса не тішить.
Телесик
Слухати казку “Телесик”
Українська народна казка
Жили собі дід та баба. Вже й старі стали, а дітей нема. Журяться дід та баба: «Хто нашої й смерті догляне, що в нас дітей нема?» От баба й просить діда:
— Поїдь, діду, в ліс, вирубай там мені деревинку, та зробимо колисочку, то я положу деревинку в колисочку та й буду колихати; от буде мені хоч забавка!
Дід спершу не хотів, а баба все просить та просить. Послухався він, поїхав, вирубав деревинку, зробив колисочку… Положила баба ту деревинку в колисочку, колише й пісню співає:
Курочка Ряба
Жили були дід і баба. І була у них Курочка Ряба.
А були ці дідусь з бабусею такі бідні, що нікого й нічого, крім Курочки, не мали.
Навіть їли лише яйця та городину.
За їхню доброту Курочка знесла золоте яєчко.
Бідний чоловік і смерть
Казка починається з бідного чоловіка. Той чоловік мав дуже багато дітей. Мав одинадцять хлопців, а дванадцятий уродився. Вже у своїм селі соромився хрестити, бо не мав що покласти на стіл кумові. Каже жоні:
— Візьму я дитину й понесу на друге село. Там найду чоловіка, котрий подержить дитину, й не треба гостину.
Іде він і зустрічає жінку. У жінки лице завите. Він поклонився, а жінка відклонилася. Почав чоловік казати:
Звірі під пануванням лева
Одного разу зібрались всі звірі докупи і почали радиться між собою, кого наставить царем, щоб був порядок і щоб був у них правдивий суддя, котрого всі щоб боялись і слухались. На цей раз діла довести до кінця не довелось, бо не всі були в зборі, самих великих і сильних звірів не було на сходці. Тут вони порішили загадать всім звірям, щоб зібрались всі докупи з малого до великого і обсудили діло як слід.
Лисиця та вовк
Сильно зголодніла Лисиця.
Біжить по дорозі і дивиться по сторонах: чи не можна де-небудь щось їстівне знайти ?
Бачить вона: везе чоловік на санях мерзлу рибу.
– Непогано б рибки покуштувати, – подумала Лисиця.
Пан Коцький
Для дошкільного віку
Казковий сценарій
(За мотивами української народної казки)
Дійові особи: дід, баба, пан Коцький, вовк, ведмідь, лисичка, кабан,
їжак.
На дворі, на лавочці біля хати сидить дід та баба, а біля її ніг лежить кіт.
Автор
Жили собі дід та баба тай горя не знали,
Мали мале господарство, ще й кота тримали.
Півник — золотий гребінець
Жили-були кіт, дрізд та півник — золотий гребінець. Жили вони в лісі, у хатинці. Кіт та дрізд ідуть у ліс дрова рубати, а півника дома одного залишають. Ідуть – суворо наказують:
– Ми підемо далеко, а ти залишайся вдома, та сиди тихо нікому не відповідай. Коли прийде лисиця, у віконце не визирай.
Наказали та й пішли.
Дізналася лисиця, що кота і дрозда у будинку немає, прибігла до хатинки, сіла під віконце і заспівала: