казки

Рибина i перстень

Слухати казку “Рибина i перстень”:

 

Англійська народна казка

На пiвночi Англiї жив собi можновладний барон. Вiн знався на рiзних чарах i вмiв ворожити та передбачати, що кому на вiку судилося. От народився у нього син. Росте, пiдростає. Ось йому вже й чотири роки минуло. I вирiшив барон дiзнатися, яка ж доля чекає на хлопця. Була у нього така книга, i в нiй записано все, що має вiдбутися, на багато рокiв уперед. Розгорнув вiн її і вичитав: син має одружитися з бiдною дiвчиною. Дiвчина та тiльки-но народилася в мiстi Йорку, в будинку, котрий стоїть на тому мiсцi, куди опiвднi падає тiнь вiд шпиля собору. Батько дiвчинки вбогий i має, крiм неї, ще п’ятьох дiтей.

Прочитавши це, барон дуже розсердився i велiв сiдлати коня, аби поїхати до Йорка. Вiднайшов той будинок, бачить –– на порозi сидить сумний такий чоловiк, журиться.

Скочив барон з коня, пiдходить до нього:

– Чого це ти зажурився, чоловiче?

– Як же менi не журитися, – бiдкається той, – маю п’ятеро дiтей, а оце шоста дiвчинка народилася. Живемо в злиднях – нi в горшку, нi в мiшку. Як я їх усiх прогодую?

– Не горюй, чоловiче, – каже барон. – Твоїй бiдi можна зарадити. I я допоможу тобi. Вiддай менi немовля. Я подбаю про нього, а тобi полегкiсть буде.

Зрадiв чоловiк, не знає, як i дякувати. Винiс дитину, вiддав бароновi. Той скочив на коня i поїхав. Доїхав до рiчки, кинув малятко у воду, а сам додому подався.

Але дiвчинка не втопилася. На водi її пелюшки втримали. I попливла вона, аж доки її на берег не винесло якраз навпроти будиночка рибалки.

Вийшов уранцi рибалка на берег, бачить бiдне дитятко кричить, мокре все. Пожалiв його i додому забрав: хай росте менi за дочку. Виховував її i дбав про неї, як про рiдну. I виросла вона такою вродливою, що й очей не вiдведеш.

Якось барон з друзями полював у тих мiсцях. Пiд’їхали вони до рибалчиної хати, попросили напитися. Дiвчина винесла їм води. Побачили вони її вроду, здивувалися.

Один iз мисливцiв i каже бароновi:

– Ти ж умiєш угадувати долю. Скажи, кому дiстанеться оця красуня. За кого замiж вийде?

А барон на те:

– Що тут угадувати – якомусь селюковi. Але я можу сказати точнiше. Для цього треба знати її день народження. Дiвчино, скажи менi, коли ти народилася?

– Не знаю, вельможний пане, – вiдповiдає дiвчина. – П’ятнадцять рокiв тому знайшов мене ось тут на березi немовлятком мiй названий батько.

Барон одразу здогадався, хто та дiвчина. Пiсля полювання вертається вiн до будиночка рибалки, заходить у свiтлицю й каже дiвчинi:

– Ти менi сподобалась. Хочу тобi допомогти. Ось я написав листа до свого брата. Живе вiн у мiстi Скарборо. Ти пiди до нього, вiн вiзьме тебе на службу і гарно платитиме. Чого тобi сидiти в цiй глушинi?

Погодилася дiвчина. Взяла баронового листа, в якому було написано: ‘Любий брате! Дiвчину, що принесе цього листа, негайно скарай на смерть. Твiй брат Гамфрi’.

Поклала вона його до кишенi та й вирушила в Скарборо. Дорогою довелося заночувати їй у корчмi. Тiєї ночi до корчми налетiли розбiйники. Вони пограбували всiх подорожнiх. А в дiвчини нiчого не було, тiльки лист. Прочитали вони його i обурились: яка пiдлiсть! I тодi ватажок розбiйникiв написав нового листа: ‘Любий брате! Дiвчину, котра принесе тобi цього листа, прийми, як найдорожчу гостю, і негайно вiддай замiж за мого сина. Твiй брат Гамфрi.

Дав вiн цього листа дiвчинi й звелiв iти в Скарборо. От прийшла вона до баронового брата. Вручила йому листа. А в цей час саме гостював у нього баронiв син. Брат одразу ж звелiв справити весiлля. Хлопець i дiвчина одружились того ж таки дня.

Незабаром приїжджає туди i сам барон. Брат йому каже:

– Брате, я зробив усе, як ти велiв, – одружив молодих.

Барон мало не луснув зi злостi. Адже вiн так старався цьому завадити, а вийшло все навпаки. Та не змирився вiн з тим, що сталося. Надвечiр запрошує свою невiстку:

– Ходiмо прогуляємось.

От привiв вiн її до скелi над морем i хотiв штовхнути з неї. Стала дiвчина проситися:

– Не губiть мене, вельможний пане, я ж нiкому нiчого лихого не заподiяла. Вiдпустiть мене i я пiду свiт за очi й нiколи не побачу нi вас, нi вашого сина.

Тодi барон зняв свого золотого персня i, кинувши його в море, мовив:

– Без цього персня менi на очi не з’являйся. I вiдпустив бiдолашну.

Довго блукала дiвчина, аж доки не дiсталася великого старого замку. Запитала у слуг, чи немає їй якоїсь роботи. Тi вiдвели її до кухаря, i вiн узяв дiвчину собi за помiчницю.

Якось, готуючи обiд, поглянула вона у вiкно, бачить – гостi пiд’їжджають до замку. Придивляється, а то барон зi своїм сином, а її чоловiком. Що робити? Ну, думає, на кухню вони не заходитимуть і мене не побачать. Ось заносять до кухнi велику рибину i кажуть: господар звелiв приготувати її на обiд. А пам’ятаєте, дiвчина виросла в оселi рибалки i добре навчилася готувати рибу. Почала вона ту рибу чистити та розчиняти. Дивиться – щось усерединi блищить. I що ж, ви думаєте, то було? Баронiв перстень. Той самий, якого вiн кинув зi скелi у море. Зрадiла дiвчина такiй знахiдцi. На радощах дуже смачно приготувала рибу.

Понесли слуги рибу гостям. Тi їдять, не нахваляться. Розпитують у господаря, хто той кухар, що так смачно готує? Господар до слуг:

– А погукайте-но того, хто засмажив цю рибу. Кличуть вони дiвчину. А та прибралася ошатно, баронiв перстень на палець надiла i заходить до залу.

Побачили її гостi, друзi барона i здивувалися. А барон розгнiвався, кричить:

– Як ти насмiлилась заявлятися менi на очi? Чи ти забула, що я тобi наказував? Прощайся з життям.

Дiвчина пiдiйшла до барона i поклала на стiл свою руку. А на руцi його золотий перстень виблискує.

I барон зрозумiв: кому що судилося на вiку, того не оминеш. Посадив вiн дiвчину поруч і оголосив:

– Це невiстка моя, а синовi моєму – дружина.

Того дня вони повернулися до свого замку. I стали жити-поживати, щастя-долi заживати.