ezopovibayky

Вовк і лелека

Для молодшого шкільного віку

Езоп

Голодний вовк знайшов кусень м’яса і накинувся на нього, як скажений. Шматував, глитав поспіхом, давився і ніяк не міг наїстися.

А в тому м’ясі була кістка. Вовчисько її не помітив, і кістка застрягла в горлі. Спробував вовк ковтнути, але так йому заболіло, аж у очах потемніло.

– Як же її проштовхнути? – думав вовк. Кинувся до води, п’є, п’є, – стоїть кістка, як стояла. Наскуб вовк зубами трави, ковтає- знов марно. Не зрушила кістка. Заходився тоді вовк ковтати все, що на очі трапляло: корінці, гілочки, навіть камінчики. Та ба! Стоїть кістка поперек горла – і край!

– Ось тобі й маєш! Вона ж проб’є мені горлянку. Що тоді буде? Лишенько мені! Краще б уже не їв того м’яса – хай би ходив голодний! – бідкався вовк.

Аж раптом почув він над собою лопотіння крил. Звів очі догори й побачив лелеку, що саме сів на дерево.

– День добрий, вовче! – привітався лелека.- Як ся маєш?

– Ой, не питай! – понуро пробурчав вовк. Та раптом очі йому заблищали надією.

Згадав, що в лелеки довга шия і тонкий дзьоб.

«Еге, – подумав вовк,- таж він би міг витягти кістку. Але чи схоче?»

– Слухай, лелеко, – каже вовк,- оце застрягла в мені в горлі кістка. Стала й стоїть, ні туди ні сюди. Ти б її не витяг?

Я? – здивувався лелека. – Ти що, за лікаря мене маєш?

– За лікаря чи не за лікаря, а в тебе довга шия, і ти зможеш ухопити кістку дзьобом. А я віддячу тобі мішком риби.

– Справді даси? Цілий мішок? – зрадів лелека.

– Чого б я тебе дурив? Піди до мене, подивися, скільки я маю. То як, витягнеш?

– Ну, коли так, згоден. Розтуляй рота. Вовк роззявив пащу, лелека всунув туди голову, намацав кістку, вхопив і витяг. Як побачив її вовк – аж підстрибнув з радощів. Дихнув разів зо два вільно, а тоді заходився роздивлятися кістку.

– Ти диви, яка здорова! А гостра ж! Того мені так і боліло. Красно дякую тобі, лелеко, ти мене врятував.

– Та що там! – відказує лелека. – Тож ходімо, даси мені мішок риби.

Як не розрегочеться вовк!

– Мішок риби? Тобі?

– Авжеж! Хіба ти не обіцяв мені віддячити? Зміряв вовк оком лелеку та й похитав головою.

– Е, любий мій лелеко, – каже, – ти зовсім не маєш розуму в голові! Невже прагнеш дяки більшої за ту, що вже маєш?

– Я маю дяку? – здивувався лелека. – Чи ти при своїх? Що ж ти мені таке зробив?

– Я дав тобі вийняти голову з мого рота! З вовчого рота! Чи бувало коли-небудь таке в світі?

Вовчисько розреготався й вистрибом побіг до свого лігва.

Отак негідники вважають, ніби вони роблять добро бодай тим, що не завжди шкодять.