Зимівля звірів

Зимівля звірів

Російська народна казка

Надокучило бикові взимку в хліві стояти. Вийшов він з двору й пішов до лісу. А назустріч йому баран.

– Куди, баранцю, йдеш? – Від зими літа шукаю.

– Ну, ходімо разом!

Пішли вони вдвох. Попадається їм назустріч свиня.

– Куди, свинко, йдеш? – питають бик та баран.

– Від зими літа шукаю.

– Ну, то ходімо з нами!

Пішли далі втрьох. Назустріч їм гуска.

– Куди, гусочко, йдеш?

– Від зими літа шукаю.

– Ну, то ходімо з нами!

Пішли вчотирьох. Ідуть собі, а назустріч їм півень.

– Куди, півнику, йдеш?

– Від зими літа шукаю.

– Ну, то ходімо з нами!

Пішли вони вп’ятьох. А мороз усе дужче береться, ялинки від холоду потріскують.

– От що, друзі, – каже бик, – літа, мабуть, ми скоро не знайдемо – треба якось зиму перебути, хату збудувати.

Баран йому відповідає:

– В мене шуба тепла, я й так перезимую.

А свиня каже:

– Мені морози не страшні: зариюсь у землю й перезимую.

А гуска ґелґоче:

– І мені хати не треба. Я одне крило підстелю, другим накриюсь – мене ніякий мороз не пройме.

А півень і собі:

– Я під ялинку сховаюсь і так зиму пересиджу.

Бачить бик – погана справа, треба самому турбуватися.

– Що ж, – каже, – ви собі як хочете, а я хату поставлю.

От він і поставив хату. Затопив пічку, лежить, гріється. А надворі щодалі холоднішає. От баран бігав, бігав у своїй шубі, та ніяк не зігріється, і пішов до бика:

– Ме-ме! Пусти до хати!

– Та в тебе ж он яка шуба тепла, те й так перезимуєш.

– Ото ж то й є, що не перезимую! Пусти до хати, я тобі допомагатиму – дрова носитиму, пічку топитиму.

– Ну, йди вже! – каже бик.

Стали вони вдвох жити. Коли це прибігає й свиня:

– Хро-хро! Пустіть до хати!

– Та тобі ж морози не страшні, – каже бик, – ти в землю зариєшся й так перезимуєш.

– Та ні, не перезимую! Пустіть до хати, я вам допомагатиму, у підпіллі картоплю перебиратиму.

– Ну, що ж, іди! – каже бик.

Почали жити втрьох. Трохи згодом прилетіла й гуска:

– Ґел-ґел-ґел! Пустіть до хати!

– Та в тебе ж два крила, одне підстелиш, другим накриєшся й так перезимуєш.

– Та то я жартувала! Пустіть, я борщ варитиму, тісто міситиму.

– То йди, коли так.

Прибіг і півень:

– Ку-ку-рі-ку! Пустіть мене до хати!

– Та ти ж під ялинкою зиму пересидиш!

– Під ялинкою холодно, пустіть, я щоранку вас будитиму й хату сторожитиму!

Пустили й півня.

От вони живуть собі всі п’ятеро в теплі та в згоді. Баран дрова носить і пічку топить, свинка в підпіллі картоплю перебирає, гуска борщ варить і тісто місить, півень уранці всіх будить і хату стереже. Бігла якось повз хату лисиця. Почула, як півень співає, і схотілося їй півня з’їсти. Зазирнула вона у віконечко, бачить – півень у хаті не один.

Побігла лисичка до вовка та ведмедя й каже їм:

– Знайшла я для всіх нас поживу! Для тебе, ведмедю, бика, для тебе, вовче, свиню та барана, а для мене півня та гуску. Живуть вони на узліссі в низинці, в теплій хатинці.

– Добре, лисичко, – кажуть вовк та ведмідь, – веди нас туди! Ми всіх з’їмо, а самі в хатинці житимемо.

Зібралися й пішли. Ось підійшли вони до хатки.

– Іди вперед, ведмедю, – каже лисиця, – ти в нас найдужчий.

– Та ні, – відповідає ведмідь, – хай вовк іде, він найспритніший.

– Ну, гаразд! – каже вовк.

Одчинив він двері й увійшов у хатку.

Та тільки переступив поріг, а півень як загукає:

– Ку-ку-рі-ку! Бийте злодія!

Бик схопився та як припре вовка рогами до стінки! Баран розбігся та й буц-буц його по боках. А свиня:

– Хрю-хрю, ножі гострю, вовкові черево розпорю!

Гуска його за тім’я скубе, а півень з печі знай гукає:

– А куди, куди, куди?! Подавайте його сюди! Я його, злодія, провчу, я його ногами затопчу!

Насилу вовк вирвався і дременув у ліс. А там вже ведмідь з лисицею під кущем сидять, з переляку тремтять.

Вовк їм і розповідає:

– Ну й вскочив у халепу! Мало до смерті не забили… Як підвівсь здоровило, як схопився за вила, так мене ними до стінки й припер! А другий, сірий, вхопив сокиру та мене обухом по боках, та все обухом по боках!.. А третій, вищий, узяв кліщі та всю шерсть мені з тім я повискубав! А тут ще й з підпілля хтось кричить: «Гострю, гострю, ножі гострю, вовкові черево розпорю!» А з печі ще одне: «Куди, куди, подавайте його сюди! Я його, злодія, провчу, я його ногами затопчу!»

Вовк з ведмедем та лисиця з того часу до хатки й близько не підходили. А бик, баран, свинка, гуска та півень живуть собі, лиха не знають та літа дожидають.