Російська народна казка
Надокучило бикові взимку в хліві стояти. Вийшов він з двору й пішов до лісу. А назустріч йому баран.
– Куди, баранцю, йдеш? – Від зими літа шукаю.
– Ну, ходімо разом!
Пішли вони вдвох. Попадається їм назустріч свиня.
– Куди, свинко, йдеш? – питають бик та баран.
– Від зими літа шукаю.
– Ну, то ходімо з нами!
Пішли далі втрьох. Назустріч їм гуска.
– Куди, гусочко, йдеш?
– Від зими літа шукаю.
– Ну, то ходімо з нами!
Пішли вчотирьох. Ідуть собі, а назустріч їм півень.
– Куди, півнику, йдеш?
– Від зими літа шукаю.
– Ну, то ходімо з нами!
Пішли вони вп’ятьох. А мороз усе дужче береться, ялинки від холоду потріскують.
– От що, друзі, – каже бик, – літа, мабуть, ми скоро не знайдемо – треба якось зиму перебути, хату збудувати.
Баран йому відповідає:
– В мене шуба тепла, я й так перезимую.
А свиня каже:
– Мені морози не страшні: зариюсь у землю й перезимую.
А гуска ґелґоче:
– І мені хати не треба. Я одне крило підстелю, другим накриюсь – мене ніякий мороз не пройме.
А півень і собі:
– Я під ялинку сховаюсь і так зиму пересиджу.
Бачить бик – погана справа, треба самому турбуватися.
– Що ж, – каже, – ви собі як хочете, а я хату поставлю.
От він і поставив хату. Затопив пічку, лежить, гріється. А надворі щодалі холоднішає. От баран бігав, бігав у своїй шубі, та ніяк не зігріється, і пішов до бика:
– Ме-ме! Пусти до хати!
– Та в тебе ж он яка шуба тепла, те й так перезимуєш.
– Ото ж то й є, що не перезимую! Пусти до хати, я тобі допомагатиму – дрова носитиму, пічку топитиму.
– Ну, йди вже! – каже бик.
Стали вони вдвох жити. Коли це прибігає й свиня:
– Хро-хро! Пустіть до хати!
– Та тобі ж морози не страшні, – каже бик, – ти в землю зариєшся й так перезимуєш.
– Та ні, не перезимую! Пустіть до хати, я вам допомагатиму, у підпіллі картоплю перебиратиму.
– Ну, що ж, іди! – каже бик.
Почали жити втрьох. Трохи згодом прилетіла й гуска:
– Ґел-ґел-ґел! Пустіть до хати!
– Та в тебе ж два крила, одне підстелиш, другим накриєшся й так перезимуєш.
– Та то я жартувала! Пустіть, я борщ варитиму, тісто міситиму.
– То йди, коли так.
Прибіг і півень:
– Ку-ку-рі-ку! Пустіть мене до хати!
– Та ти ж під ялинкою зиму пересидиш!
– Під ялинкою холодно, пустіть, я щоранку вас будитиму й хату сторожитиму!
Пустили й півня.
От вони живуть собі всі п’ятеро в теплі та в згоді. Баран дрова носить і пічку топить, свинка в підпіллі картоплю перебирає, гуска борщ варить і тісто місить, півень уранці всіх будить і хату стереже. Бігла якось повз хату лисиця. Почула, як півень співає, і схотілося їй півня з’їсти. Зазирнула вона у віконечко, бачить – півень у хаті не один.
Побігла лисичка до вовка та ведмедя й каже їм:
– Знайшла я для всіх нас поживу! Для тебе, ведмедю, бика, для тебе, вовче, свиню та барана, а для мене півня та гуску. Живуть вони на узліссі в низинці, в теплій хатинці.
– Добре, лисичко, – кажуть вовк та ведмідь, – веди нас туди! Ми всіх з’їмо, а самі в хатинці житимемо.
Зібралися й пішли. Ось підійшли вони до хатки.
– Іди вперед, ведмедю, – каже лисиця, – ти в нас найдужчий.
– Та ні, – відповідає ведмідь, – хай вовк іде, він найспритніший.
– Ну, гаразд! – каже вовк.
Одчинив він двері й увійшов у хатку.
Та тільки переступив поріг, а півень як загукає:
– Ку-ку-рі-ку! Бийте злодія!
Бик схопився та як припре вовка рогами до стінки! Баран розбігся та й буц-буц його по боках. А свиня:
– Хрю-хрю, ножі гострю, вовкові черево розпорю!
Гуска його за тім’я скубе, а півень з печі знай гукає:
– А куди, куди, куди?! Подавайте його сюди! Я його, злодія, провчу, я його ногами затопчу!
Насилу вовк вирвався і дременув у ліс. А там вже ведмідь з лисицею під кущем сидять, з переляку тремтять.
Вовк їм і розповідає:
– Ну й вскочив у халепу! Мало до смерті не забили… Як підвівсь здоровило, як схопився за вила, так мене ними до стінки й припер! А другий, сірий, вхопив сокиру та мене обухом по боках, та все обухом по боках!.. А третій, вищий, узяв кліщі та всю шерсть мені з тім я повискубав! А тут ще й з підпілля хтось кричить: «Гострю, гострю, ножі гострю, вовкові черево розпорю!» А з печі ще одне: «Куди, куди, подавайте його сюди! Я його, злодія, провчу, я його ногами затопчу!»
Вовк з ведмедем та лисиця з того часу до хатки й близько не підходили. А бик, баран, свинка, гуска та півень живуть собі, лиха не знають та літа дожидають.