Казки, легенди та байки для дітей українською мовою
Езоп
Якось запріг селянин волів, навантажив воза пшеницею та й повіз до міста продавати.
– Не щастить нам сьогодні, – каже половий віл до чорного. – Віз важкий, та ще й під гору його тягти…
– Нічого, – відповідає чорний. – Всенький ранок у місті відпочиватимемо та й повернемось упорожні.
Езоп
Жив колись у темному лісі могутній красень лев. Коли він обходив свої володіння, всюди навкруги тріщало гілля, трава хилилася й звірі ховалися в нори.
Та минав час, лев старішав, підупадав на силі, і врешті настала година, коли він так охляв, що й на ноги звестися не міг.
– Що ж мені тепер робити? – журився лев.- Полювати не можу, годувати мене нікому; їй-право, сконаю з голоду, гірка моя доле!
Олександр Лук’яненко
Поширилася серед звірів чутка, нібито рудий Лис — хапуга й шкуродер — відмовився від м’ясної їжі, перейшов цілком на рослинну. Здивувалися звірі, вухам своїм не повірили й відрядили до Лиса ревізорів.
Езоп
Правився якось кочовик із верблюдом у далеке селище. Сонце пекло немилосердно, бідолаха вмивався потом і геть засапався.
– Потерпи трохи, – каже верблюд, – ось дістанемось оази, сядеш у холодочку та й спочинеш. Дивись на мене – я ж не нарікаю на спеку! А на мені ще й нав’ючено стільки!
– Правда твоя, – зітхнув кочовик, – тільки ходімо швидше. Довго простували вони рівниною, аж ось добулися до гори – її треба було подолати, щоб досягти оазиса.
Олександр Лук’яненко
Хоч Млин прослужив громаді вже багато років, він і досі справно молов борошно. Напечуть, бувало, з того борошна рум’яних пухких млинців, їдять та й підхвалюють:
— От млинці так млинці! Смачні вдалися…
Езоп
Голодний вовк знайшов кусень м’яса і накинувся на нього, як скажений. Шматував, глитав поспіхом, давився і ніяк не міг наїстися.
А в тому м’ясі була кістка. Вовчисько її не помітив, і кістка застрягла в горлі. Спробував вовк ковтнути, але так йому заболіло, аж у очах потемніло.
– Як же її проштовхнути? – думав вовк. Кинувся до води, п’є, п’є, – стоїть кістка, як стояла. Наскуб вовк зубами трави, ковтає- знов марно. Не зрушила кістка. Заходився тоді вовк ковтати все, що на очі трапляло: корінці, гілочки, навіть камінчики. Та ба! Стоїть кістка поперек горла – і край!
Олександр Лук’яненко
Дощове видалося літо, й дашки над хатинами лісових мешканців,— у кого домівка під соломою, в кого під очеретом,— почали протікати. Відтак ухвалила вся мокра громада: час уже замінити ті нетривкі матеріали черепицею: вона ж бо й для ока любіша і, головне, на довгий вік.
Шарль Перро
Жив колись лісоруб із дружиною, і було у них семеро дітей — геть усі хлопчики. Меншенькому синові минуло лише сім років.
Сім’я була дуже бідна, і з сімома дітьми батькам доводилось ой як скрутно!
А ще непокоїло батька те, що найменший був дуже тихенький — такий, що й слова, було, від нього не почуєш. Та хоч усі мали його за дурника, насправді ж він був просто надзвичайно лагідний на вдачу.
Він був дуже маленький, коли народився, маленький-маленький,— не більший від мізинця на зріст,— тому й назвали його Хлопчик-Мізинчик.
Олександр Лук’яненко
Багато років стояв понад шляхом велетень Дуб. Вік його Тіні був менший, бо в дні, коли над Дубом клубочилися хмари, вона пропадала. Та тільки-но минала негода й знову виглядало сонце, Тінь поверталася, щоб зайняти своє місце — часом більше, ніж сам Дуб.
Олександр Лук’яненко
Притюпав Лис до сусіда Борсука та й каже:
— Добряча в мене нора, гріх скаржитись. Суха, тепла, із запасним виходом. Одна лиш морока: блошви в підстілці страх скільки розплодилося, й кусюча, клята, не дає спокою. Оце зараз скупався і думаю собі: треба ту трухлявину викинути, свіженького понаносити… Чи не допоможеш, сусіде?