ezopovibayky

Галка й птахи

Для молодшого шкільного віку

Езоп

Було це за давніх-прадавніх часів. Якось, сидячи на своєму троні на високому Олімпі, надумав Зевс настановити царя птахів. Повелів усім, аби прийшли до нього і вибрали з-поміж себе найгарнішого – йому й бути царем.

Зачувши це, зраділо птаство, кинулося до річки вмиватися, чепуритися. Всі прагнули постати перед Зевсом якнайгарнішими.

Тільки галка спокійно сиділа на дереві. Не метушилася, бо знала – годі їй і думати про царювання. Надто вже вона непоказна. Де вже Олімп – найвищий гірський масив у Греції. У давньогрецькій міфології Олімп вважали місцем перебування верховного бога Зевса та інших богів.

Їй, чорній як сажа, змагатися з тими красенями!

А птахи чепурились і чепурились. Ті струшували з себе воду, ті сушилися на сонці по купанні. А дехто мало в’язів собі не поскручував, вискубуючи пір’я, що стовбурчилося. Гамір стояв над річкою, мов на торговищі. Великі й малі, гарні на вроду й геть бридкі – всі готувалися до великого змагання.

Галка за всіма спостерігала. Нараз їй спало щось на думку – і вона пожвавішала.

– А чом би й мені не спробувати? Ризик – велике діло, може, й усміхнеться мені доля та й буду царювати я, а не хто інший.

Злетіла вона на берег і почала крадькома, аби ніхто не бачив, збирати різнобарвне пір’я, яке повискубували з себе птахи. А назбиравши, полетіла в гніздо і обтикала себе пір’ям так доладно, що стала справжньою красунею.

Взавтра птаство подалося на Олімп. Невдовзі всі постали перед Зевсом, що сидів на троні в товаристві великих і малих богів.

Довго роздивлявся Зевс кожного птаха і врешті мовив:

– Усі ви гарні, ніде правди діти. Але все ж таки найвродливіша – галка; хай вона й буде за царя.

Птахи розгубилися, почувши ті слова, а зозуля прошепотіла на вухо качці:

– Відколи це галка стала вродлива? Скільки пам’ятаю, вона завжди була бридка.

– Хіба я знаю? – відповіла та. – Я й сама з цього дивуюся. Але глянь-но на неї зараз!

Аж тут заговорив павич:

– Шановна громадо! То ж моє перо в галки у короні!

За мить обізвався голуб:

– А два білих на крилах – мої! Де вона їх узяла?!

– А ото моє! – крикнув бекас. – Галка його в мене поцупила!

– А червоне – моє! – озвався одуд. Інші птахи теж пізнали своє пір’я:

– Зелене перо на спині – моє!

– Блакитний пух на шиї – мій!

Гамір стояв над Олімпом. Зевс чекав, поки все стихне. Аж ось одуд підстрибнув і гукнув:

– А заберімо кожен своє пір’я! Я перший візьму!

І він підскочив до галки та й висмикнув дзьобом червону пір’їну.

Так само зробили всі птахи. Підбігали до галки й висмикували своє пір’я, аж поки ошуканка лишилася в своєму.

– Так їй і треба, – сказала зозуля качці. – Вбралася, дурна, в чужу одіж і хотіла нас ошукати. Було б їй знати, що брехні не сховаєш. Поглянь, поглянь на неї! Зараз вона ще бридкіша, ніж завжди! Хай тепер з неї сміються. Мені її зовсім не жаль.

Дорого обійшлися галці хитрощі. Бо не тільки царя з неї не вийшло, а й стала вона посміховиськом для всього птаства.

Отак деякі люди чужими думками заживають собі слави, але незабаром слава та стає їхньою ганьбою.