ezopovibayky

Лев і ведмідь

Для молодшого шкільного віку

Езоп

Якось тинявся лев лісом, шукаючи поживи. Вже два дні ріски в роті не мав. На третій день зустрів ведмедя.

– Добрий день, друже, куди простуєш?

– Ох, любий леве, – відповідає ведмідь, – шукаю чогось попоїсти, та нічого немає; такий я голодний, аж живіт до спини прилип.

– І я голодний, – відказує лев.

– То, може, разом пошукаємо харчу?

– Разом то й разом, – згодився лев. – Що знайдемо, ділимо навпіл. Гаразд?

– Гаразд, леве.

І подались вони вдвох шукати поживи в темних лісових хащах. Незабаром надибали мале козеня, що лежало мертве під деревом. Певне, якийсь мисливець підстрелив і не знайшов.

Лев кинувся до козеняти.

– Моє! Я перший угледів!

– Ні, я перший! – заволав ведмідь і собі побіг до козеняти.

Схопили вони здобич та й ну тягти кожен до себе!

– Пусти! – рикав лев.

– Ні, ти пусти! – ревів ведмідь.

– Начувайся, це тобі так не минеться! – гаркнув лев, аж листя затремтіло навколо.

– Я не заєць тобі, не кріль і тебе не боюся! – відповів ведмідь. – Кажу по-доброму – відпусти, це моя здобич.

– Щоб я та відступився?

Левові з люті аж очі заслало, і він кинувся на ведмедя. Але той був не з полохливих, та й собі розлютився. І почався жорстокий двобій. Дужі були звірі, силою рівні, та й не боялися зроду нікого. Дряпались, кусалися, качались, несамовито ревли, а біль і шал тільки додавали їм снаги.

– На лихо собі зустрів я тебе! – прогарчав лев – Ну й дурень же я, що попхався з тобою!

– Так мені й треба, здумав водитися з таким! – бурмотів і ведмідь. – Наче не знав, яка слава про тебе ходить! Хто про тебе добре слово коли сказав?!

– Гр-р-р! Гр-р-р! Гр-р-р!

Кидалися один на одного звірі, заганяли пазури один одному в тіло. Люто ревли, гризлися, але ніхто не міг перемогти. Та зрештою знесилились: гули їм з болю голови, кривавились тіла. Знеможені до краю, попадали на землю; несила було й ворухнутися. Лежали так довго, і кожному здавалося, що настала остання його хвилина.

На ту пору поблизу пробігала лисиця. Вона сховалась за деревом і стала стежити, чим же скінчиться герць. Побачивши, що вороги попадали, зразу збагнула: їм уже й кігтем не ворухнути. Лисиця підбігла до них, схопила козеня – і тільки її й бачили. А доганяти левові й ведмедеві незмога – ледве дишуть.

– Не так мене діймає біль та слабість, – каже лев,- як те, що стільки мучився, а скористалася з того лисиця.

– І я про це думаю,- озвався ведмідь. – Ми стільки натерпілися, а здобич дісталася лисиці. Отож треба було таки поділитися козеням. Були б наїлися та й подужчали.