skarbnu4ka

ПРО СЕЛЯНИНА ТА ЙОГО ПАНА

Для молодшого шкільного віку

Французька народна казка

Якось зібрався один селянин на ймення Гас-пар повернути панові борг. Прийшов він до пана додому та й питає у служниці:

– Чи пан дома?

– А де ж іще? Сидить снідає зі своїми приятелями.

– То скажи йому, що приніс я позичені гроші.

Побігла служниця і відразу ж сповістила панові:

– Прийшов до вас Гаспар, гроші приніс.

– От і добре! Веди його до мене! – радо засміявся пан і, обернувшись до приятелів, додав: – Це один мій боржник, дурень дурнем. Ось побачите, як я з нього зараз покепкую. Він і не помітить нічого, а ми насміємося досхочу.

Завела служниця Гаспара до кімнати.

– День добрий, пане!

– Здрастуй, Гаспаре, здрастуй!

– Ось приніс вам гроші.

– Молодець, Гаспаре! Сідай он там, біля каміна. Відпочинь, мабуть, стомився з дороги.

Сів Гаспар скраєчку на лавці і втупив очі в пана та його гостей. А пан підморгнув приятелям і питає Гаспара:

– Ну, що новенького в твоєму хазяйстві?

– Та, бачите, пане, трапилась у нас дивна пригода! Привела наша корова аж п’ятеро телят.

– П’ятеро телят? – зчудувався пан.- Ой, брешеш! Що ж тоді робить п’яте теля, як четверо корову ссуть?

– Що робить? А те саме, що й я зараз: чекає та очима пасе.

– Гм…- буркнув пан, зрозумівши натяк.- Гей, Сюзанн, подай-но Гаспарові тарілку!

Принесла служниця Гаспарові тарілку, і сів він до столу. Аж тут поставили перед паном величезний таріль із смаженою рибою.

Поклав пан на Гаспарову тарілку дві маленькі худющі рибинки. Взяв їх селянин за хвостики, підніс до вуха, прислухався і, похитавши головою, знову кинув на тарілку.

– Чи не хочеш ти сказати, що вони не дуже свіжі? – спитав пан.

– Не в тім річ, пане,- почухав за вухом селянин.- Рік тому втопився у річці мій дядечко. От я й спитав у рибок, як йому там ведеться. Тільки не втішили вони мене, сказали, що нічого не чули про дядечка, бо їх ще й на світі не було, коли сталося з ним нещастя. Хай я краще візьму он того жирненького коропа. Може, хоч він мені скаже що-небудь.

– От дивак! Ну бери, коли… Після риби принесли великий окіст.

– Гаспаре, а шинки не хочеш?

– Ще й як хочу!..

– Тоді частуйся,- запропонував пан і про-стяг селянинові малесенький шматочок.

Проковтнув Гаспар той шматочок і задоволено кахикнув: смачна шинка!

Вийняв він з кишені складаного ножика, відрізав від окосту добрячий шматок, з’їв і знову потягся до окосту…

– Зачекай, Гаспаре, мені, звісно, не личить уривати твою трапезу, але затям: у того, хто їсть забагато шинки, відбирає мову. Чув про таке?

– От спасибі, що сказали, пане, бо в мене страх яка балакуча й сварлива жінка. Візьму-но я, коли ваша ласка, решту окосту і примушу її з’їсти. Може, тоді перестане мені голову гризти.

Забрав Гаспар окіст і попрощався, а пан, щоб іще чогось не трапилося, вирішив аж на вулицю його провести.

Коли вони вийшли, панові гості вхопилися за боки та так і покотились зо сміху. Як ви гадаєте, з кого вони сміялися? Мабуть-таки, не з Гаспара!