Казки, легенди та байки для дітей українською мовою
Англійська народна казка
В тихому селі на півдні Англії жив собі один чоловік. Служив він церковним сторожем і жив з дружиною при церкві у затишному будинку з каміном.
Був у них кіт — чорний, як вугілля, з білою плямою на грудях. Звали його Томас.
Езоп
Голодний вовк знайшов кусень м’яса і накинувся на нього, як скажений. Шматував, глитав поспіхом, давився і ніяк не міг наїстися.
А в тому м’ясі була кістка. Вовчисько її не помітив, і кістка застрягла в горлі. Спробував вовк ковтнути, але так йому заболіло, аж у очах потемніло.
– Як же її проштовхнути? – думав вовк. Кинувся до води, п’є, п’є, – стоїть кістка, як стояла. Наскуб вовк зубами трави, ковтає- знов марно. Не зрушила кістка. Заходився тоді вовк ковтати все, що на очі трапляло: корінці, гілочки, навіть камінчики. Та ба! Стоїть кістка поперек горла – і край!
Олександр Лук’яненко
Дощове видалося літо, й дашки над хатинами лісових мешканців,— у кого домівка під соломою, в кого під очеретом,— почали протікати. Відтак ухвалила вся мокра громада: час уже замінити ті нетривкі матеріали черепицею: вона ж бо й для ока любіша і, головне, на довгий вік.
Шарль Перро
Жив колись лісоруб із дружиною, і було у них семеро дітей — геть усі хлопчики. Меншенькому синові минуло лише сім років.
Сім’я була дуже бідна, і з сімома дітьми батькам доводилось ой як скрутно!
А ще непокоїло батька те, що найменший був дуже тихенький — такий, що й слова, було, від нього не почуєш. Та хоч усі мали його за дурника, насправді ж він був просто надзвичайно лагідний на вдачу.
Він був дуже маленький, коли народився, маленький-маленький,— не більший від мізинця на зріст,— тому й назвали його Хлопчик-Мізинчик.
Російська народна казка
За лісами за дрімучими, за болотами-трясовинами, посеред чистого поля-привілля стояло за старих часів село.
І жив у тому селі старик Сисой. Було у нього три дочки і один син — Іван-богатир.
Пожив Сисой, пожив та й помер. А Іван виріс, великим хлопцем став.
Нікого він не боявся, нічого він не страшився. Вирубав собі дрючок богатирський — такий, що десятьом мужикам не підняти.
Англійська народна казка
В давні часи у графстві Лінкольншир було заведено між полями і фермами рити канави чи рови.
Жив тоді в Намбі фермер, на ймення Біллі Неш. Справи у нього йшли непогано, і він надумав прикупити собі сусідські землі. Запросили за них зовсім недорого. Правду кажучи, його це дещо збентежило. Але він подумав: значить, така йому вдача випала. І рушив він до міста, щоб уладнати всі справи і підписати купчу. А ввечері пішов подивитися на свою нову землю. Ішов він не поспішаючи, обдумуючи по дорозі, де поставити нову хвіртку, а де через рів перекинути новий місток, — ви, мабуть, знаєте, що свої поля англійці споконвіку обсаджують живими загорожами і для зручності роблять у них хвіртки, бо як же інакше з поля на поле візка перетягти, плуга чи ще що?
Французька народна казка
Колись давно був в нашому селі старий півень. Любив він водити своїх курей у ліс та в поле. Якось півень щібся в землі під деревом і знайшов гаманець, повний золотих та срібних монет. Схопив півень гаманець і мерщій з ним додому! Ніг під собою від щастя не чує, співа на все горло.
Олександр Лук’яненко
Багато років стояв понад шляхом велетень Дуб. Вік його Тіні був менший, бо в дні, коли над Дубом клубочилися хмари, вона пропадала. Та тільки-но минала негода й знову виглядало сонце, Тінь поверталася, щоб зайняти своє місце — часом більше, ніж сам Дуб.
Олександр Лук’яненко
Притюпав Лис до сусіда Борсука та й каже:
— Добряча в мене нора, гріх скаржитись. Суха, тепла, із запасним виходом. Одна лиш морока: блошви в підстілці страх скільки розплодилося, й кусюча, клята, не дає спокою. Оце зараз скупався і думаю собі: треба ту трухлявину викинути, свіженького понаносити… Чи не допоможеш, сусіде?
Олександр Лук’яненко
Усе було б гаразд, якби Левові не сказали, що він — цар звірів.
«Гм,— зміркував Лев,— коли я цар, то й вигляд у мене має бути царський. Треба якнайпишніше прикрасити свою стару шкуру…»
Подбати про царське вбрання він доручив двом Мавпам. Ті у лев’ячу гриву понастромляли пір’я з хвоста павича, на шию почепили намисто із зубів акули, а шкуру густо посипали пилком, струшеним з крилець десяти тисяч барвистих метеликів. Лев блищав і мінився на сонці всіма кольорами райдуги.