francyzki_narodni_kazky

Мірошників заповіт

Для молодшого шкільного віку

Французька народна казка

Мав старий мірошник чотирьох синів. Не багатий він був, а все ж таки чотирьох синів виростив і, помираючи, заповів: старшому — вітряка, двом середульшим — півня й драбину, а найменшому — кота.

Їм би жити-поживати, дружно гуртом працюючи, якби не старший брат. Як став він хазяїном вітряка, почав присікуватися до трьох менших братів, дорікати їм куснем хліба. Не витримав найменший брат, підхопив під пахву кота — все багатство своє—та й пішов щастя десь-інде шукати.

Ішов він, ішов і прийшов у такі краї, де котів зроду не бачили. Покликала його до себе в дім якась добра жінка. Вона саме кашу варила для своїх дітей — а їх було аж семеро,— та заразом і стомленому мандрівникові поїсти запропонувала. Зварилася каша, всі посідали до столу. Насипає жінка каші в миски, аж раптом хтозна-звідки як набігло мишей, сила-силенна! І всі до каші.

— Оце так щоразу! — поскаржилася жінка.— Відбою від них немає! Незабаром ми всі тут з голоду перемремо, коли не надумаємо, як їх позбутися.

— Не журіться, цьому лиху можна зарадити! — відповів найменший брат і випустив на мишей свого кота. Кіт миттю з ними розправився: яких не поїв, ті розбіглися. Жінка не знала, як і дякувати хлопцеві.

— Усе, кляті, понівечили б, коли б не ваш кіт.

— Що ж, візьміть його собі за подарунок. Вам він потрібніший, а мені добре і без нього.

У подяку за кота всі місцеві селяни стільки всього понадаровували доброму хлопцеві! Та ще й великий гаман грошей назбирали. І повернувся найменший брат додому радий-радесенький.

— Мабуть, і нам нічого дома відсиджуватися,— вирішили середущі брати.— Щастя само до рук не прийде, треба його знайти!

Але старший брат не відпустив обох братів зразу: пішов шукати талану той, якому в спадок дістався півень.

Ішов він, ішов, та й застала його ніч на шляху. Постукав він у перший-ліпший дім на околиці якогось села, щоб переночувати у добрих людей.

— Тільки знай,— сказали господарі,— сьогодні наша черга день зустрічати, отож нам доведеться вставати ще вдосвіта.

— Як це день зустрічати? — здивувався хлопець.

— А так,— відповів господар.— Прокидаємося ми серед ночі, сідаємо на воза і їдемо край поля день зустрічати. А як почне сіріти, повертаємося до села і всіх будимо: прокидайтеся, мовляв, день настав!

— От диваки,— засміявся другий брат.— Хіба у вас півнів немає?

— Пі-пі-півнів? — здивувалися люди.
Тоді хлопець показав їм свого півня.

— Лягайте і спіть собі аж до ранку,—мовив він,—мій птах за вас день зустріне і вам про те тричі прокукурікає. А як він утретє кукурікне — час вставати.

Повірили люди і полягали спати. Ледь зазоріло, півень стрепенувся і заспівав:

— Ку-ку-рі-ку! День новий настає!

А згодом і вдруге та втретє прокукурікав, коли сонце зійшло. Почули люди його третій спів та й собі повставали.

Подякували вони хлопцеві за науку та за допомогу і ну його вмовляти, щоб він їм півня продав.

Шкода було хлопцеві з півнем розлучатися, але й людей шкода. Одне слово, віддав він їм півня. А ті йому віддячили, чим багаті були. Отож і другий брат не з порожніми руками додому вернувся. А дорогою натрапив він на якесь дивовижне містечко, де стояв височенний вітряк. Селяни там ні сном, ні духом не відали, що таке драбина, і мусили видиратися один одному на плечі, щоб нагору дістатися та звідти мішки з борошном униз передавати.

Повернувся другий брат додому і розповів про ті дива третьому братові, котрому в спадок драбина дісталася. Ви, звичайно, вже й самі здогадалися, як воно далі було.

Одне слово, розжилися трохи на гроші троє менших братів та й спромоглися самі гарного вітряка збудувати; легко в нього колеса крутилися, і навіть тихий вітрець підганяв його крила. А в веселих братів і борошно добріше, ніж у похмуріш» та прискіпливих.

З часом розорився старший брат і пішов по світу поневірятися. Кликали його брати до себе, та відмовився він.