Казки, легенди та байки для дітей українською мовою
Брати Грімм
Жила-була стара коза. Було в неї семеро козенят, і вона їх дуже любила. От якось зібрала коза своїх діток та й каже:
— Любі дітки, я йду в ліс, а ви ж глядіть, у хату нікого не пускайте. Та стережіться вовка, він любить овечкою прикидатися, але ви його відразу пізнаєте — цей сіроманець, коли говорить, то завиває, та й лапи в нього чорні.
Микола Зінчук
Був собі студент, симпатичний і добрий хлопець. Звали його Олесь. У вільний від лекцій час він усе в бібліотеці пропадав або вірші писав. Усе в книжках та в поезії кохався, бо був за покликанням поет. Розумний і з привабливою зовнішністю, він уникав товариства, особливо дівочого. Дівчата дивувалися, що вони такі гарні й принадні, а він ніби й не цікавиться ними.
Микола Зінчук
Настали канікули. Маленька Леся сумувала без веселого шкільного товариства. Відколи в школі побували чарівники й запорожці, все в ній змінилося на краще, і Лесине життя стало світлим і радісним. Але розійшлися на канікули шкільні друзі, і ні з ким було маленькій Лесі проводити час. Господарство її тітки було маленьке, роботи в ньому було мало. На час канікул підрядилася Леся доглядати живий куток при шкільному біологічному кабінеті. Там були золоті рибки, вуж, їжачок і канарки. Щороку вчителька біології під час відпустки піклувалася про живий куток сама, а коли відлучалася, доручала його прибиральниці тітці Федорі. А тепер цю роботу довірили маленькій Лесі.
Микола Зінчук
Осиротіла маленька Леся. Стояли напоготові її запаковані речі, і далека дорога в невідоме чекала на неї. Їй пригадувалися мамині слова: «Донечко, я вже буду вмирати. Тебе відвезуть до тітки в Запорізьку область. Тітка добра, вона тобі кривди не заподіє. Слухайся її, слухайся вчителів, будь чемною дитиною. Але пам’ятай, там, де ти будеш жити, не в пошані наша українська мова. Багато людей зрадили, зреклися її і говорять мовою чужинців. Не зроби цього, хоч би як тобі важко було. В бою за Україну загинув твій дід. Він був вояк Української Повстанської Армії. За Україну помер у концтаборі твій батько. Шануй пам’ять про них, люба дитино моя».
Микола Зінчук
Микита Микитенко солодко спав. Воно завжди солодко спиться перед ранком. На столі стояв будильник, наведений точно на восьму годину. Саме в такий час уставав щодня Микита, щоб завчасу зібратися і йти в школу.
Правду кажучи, восьмикласник Микита Микитенко не належав до кращих учнів, хоч і здібний був. Причиною його відставання в навчанні були не лінощі, а обставини життя.
Микола Зінчук
Чи пригадуєш ти, читачу, близнючок Галю й Валю, з яких одна виявилася мавпою? І чи не цікавить тебе, що сталося з дівчинкою Валею, замість якої було підсунуто мавпеня? Якщо цікавить, то прочитай цю казку.
Коли сталося чудо і випускниця Валя Шимпанзюка несподівано стала мавпою, найбільше переживала її сестра Галя. Вона була геть убита горем. Як же це так? Ніби була сестра — і нема сестри. І нічого їй так не хотілося, як знайти пояснення цій події, розкрити таємницю жахливого перетворення.
Микола Зінчук
Кажуть, що вже перевелися чарівники, що їх нема. Не вірте тому, вони й тепер є. Ще й сьогодні творять чарівники свої чудеса на диво всім людям.
Чого тільки не витворить чарівник! Не то що з окремої людини, а з цілої великої країни може чудо зробити. З багатої й заквітчаної може перетворити її на бідну й засмічену. Погляньте навколо себе і ви на кожному кроці пересвідчитеся, що чудотворці були й є.
Микола Зінчук
Захворіла маленька Наталя. Занедужала дуже. Ніякі ліки не допомагали їй. Тільки Ляля могла б зарадити лихові, але її не було.
— Де моя Ляля? — питала хвора дівчинка, але ніхто не знав, що їй відповісти. Ляля була для п’ятирічної Наталі найбільшою радістю і втіхою. Коли мама купила її, дівчинка дуже зраділа. Вона давно мріяла про ляльку, але не сподівалася, що це буде така красуня. Світле волосся, сині очі, чорні вії, рум’яні щічки — такої краси дівчинка не бачила ніколи. Коли Наталя обертала її, лялька ніжним голоском промовляла: «Ой!» — і кліпала очима, як жива. Дівчинка мала Лялю не за іграшку, а за справжню подругу.
Микола Зінчук
Чарівниця Анфіса зовсім ослабла. Вона прибрела до одного гірського села і далі вже йти не могла. Зайшла в першу хату і злягла. Для гуцульської сім’ї це був великий клопіт. Але побожні гуцули знали, що то гріх — вигнати на вулицю вмираючу людину, хай навіть і зовсім чужу.
Стара Анфіса відчула, що наближається хвилина, коли їй доведеться попрощатися з цим суєтним світом, і підкликала до себе господиню.
Микола Зінчук
Далеке російське село доживало останні дні. Руйнувалися хати, заростали кущами навколишні поля. Кільком стареньким людям, останнім тамтешнім жителям, навіть хліба не було де купити, бо сусідні села теж опустіли. Одна за одною помирали згорьовані колгоспною працею бабусі, аж поки нарешті в селі не зосталася лиш одна людина, бабка Анфіса. Ніхто не цікавився її самотнім життям. А поцікавитися варто було, бо стара Анфіса — то остання чарівниця Російської землі.