Казки, легенди та байки для дітей українською мовою
Микола Зінчук
Петрик був розумний і допитливий хлопчик. Усе йому хотілося знати. Ніхто не задавав учительці стільки запитань, як він. А як приходив додому, то все розпитував тата і маму. В їхній хаті висів на стіні портрет молодого білявого чоловіка у вишиваній сорочці. Одного разу, коли Петрик ще й до школи не ходив, він запитав маму:
— Хто це такий? Це тато?
— Ні, це твій дід, — відповіла мама.
Микола Зінчук
Білосніжкою її прозвали в шкільні роки за ніжне біле лице і сині очі. Тепер вона була студенткою університету, гарно вчилася і плекала світлі надії на майбутнє. У якої вісімнадцятирічної дівчини немає світлих сподівань? І раптом прийшла біда. Серед білого дня, коли Білосніжна йшла собі з занять до студентського гуртожитку, поряд з нею зупинилося авто, вона не за своєю волею опинилася в ньому, а через кільканадцять хвилин перед нею розверзлася залізна брама тюрми.
Микола Зінчук
Здавна, відколи рід людський існує, трапляються зрідка люди, які люблять чинити іншим зло. Така людина отримує задоволення, коли зробить комусь хоча б невеличку капость. Капосник — це не злочинець, він нікого не вб’є, не пограбує й не обкраде, але втнути якийсь неприємний для людини жарт — це його стихія.
Саме такий штукар жив на краю одного невеликого села. Був він ветеринарним фельдшером. При його домі була ветеринарна аптека з великим набором різних ліків для тварин. Звали того чоловіка Грицько Перун.
Микола Зінчук
В одній місцевості почали безслідно зникати люди. Вийде чоловік з хати, піде кудись і не вернеться. Чекають його, шукають, а його нема й нема. Так пропав один, другий… десятий. Люди стали боятися відходити від села. Ніхто не знав, звідки чекати небезпеки, як боротися з лихом.
Жив у тій місцевості, в гірському селі, один юнак. Кожної весни ходив він з вівцями на полонину і був там разом з іншими вівчарями до осені. Там, на полонині, вівчарі ночували в стаї, малесенькій полонинській хатині.
Микола Зінчук
Ворожка Арміна вернулася додому в поганому гуморі. І все через хрестового короля, який так недоречно випав Арміні в картах. Вона ворожила одній молодій дівчині, яка сподівалася молодого валета. А випав старий бородатий король. Ворожка хотіла якось вивернутися і почала говорити про батька дівчини:
— Твоєму батькові прийдуть великі гроші.
Микола Зінчук
Жив собі у світлій хаті край села Хлопчик. А на горбі за селом стояв Старий Вітряк. Хлопчик зі своїми товаришами ходив до нього гратися. Колись Вітряк не був таким самотнім, бо на тому горбі стояло аж сім вітряків. Коли звіювався свіжий вітер, вони пружно махали крилами і мололи хліб. Вітряки зосталися без роботи, коли в село почали завозити готовий печений хліб. Ще більше забули про них, як на третьому селі збудували великий млин, що працював на електричній енергії.
Микола Зінчук
В одній державі перемогла революція, і влади дохопився ватажок революціонерів Тарган. Він обіцяв допровадити людей до загального благоденства. Але коли Тарган утвердився при владі, народ побачив, що благоденством тут і не пахне, а тільки гнітом і кров’ю. Налякані люди не знали, що їм робити. Збутися Таргана було вже неможливо. Він заявив, що залізною рукою поведе народ до благоденства, а хто не хоче, тому смерть. А себе самого назвав Залізним Володарем. Ім’я «Тарган» ніхто не смів і згадувати.
Зміцнювати владу Залізного Володаря повинна була й наука. Одного разу він закликав до себе вченого Гостродума і сказав:
Микола Зінчук
Три хлопчики, три маленьких братики, гралися в полі. Гарно в полі на роздоллі! В небі заливається жайворонок, тепле, настояне на степових травах повітря тремтить-тремтить на обрії, приємно дзвенить дзижчання бджіл.
Добре хлопчикам у полі. Скільки тут цікавого! То милуються яскравим метеликом, то волохатого джмеля побачать, то зеленого коника зловлять.
Микола Зінчук
На колгоспній фермі народилося телятко. Воно було біле-білісіньке, тільки з правого боку на шиї кругленька червона пляма. Ніби й гарненьке було, але не таке, як усі. Лежало пластом, і голова не трималася на в’язах. Мертве та й годі.
Якраз під ту пору над’їхав до ферми голова колгоспу, великий на зріст, чорнявий, череватий і носатий.
Микола Зінчук
Давним-давно, коли на нашій землі була панщина, жив у одному селі молодий хлопець Юрко Соколенко. Здоровий був, і гарний, і сильний, тільки волі не мав. Мусів щодня працювати на пана. Кожного дня панські гайдуки об’їжджали село і гонили всіх на роботу. Давно вже втік би Юрко кудись у далекі краї, але не хотів розставатися з любою дівчиною Оксаною. А Оксана не могла піти з ним, бо в неї була хвора мати. І вирішили Юрко з Оксаною одружитися. Але тоді навіть одружуватися не можна було без панського дозволу. Юрко пішов до пана і сказав: