temni-syly-pidzemellya

Темні сили підземелля

Для молодшого та середнього шкільного віку

Микола Зінчук

В одній державі перемогла революція, і влади дохопився ватажок революціонерів Тарган. Він обіцяв допровадити людей до загального благоденства. Але коли Тарган утвердився при владі, народ побачив, що благоденством тут і не пахне, а тільки гнітом і кров’ю. Налякані люди не знали, що їм робити. Збутися Таргана було вже неможливо. Він заявив, що залізною рукою поведе народ до благоденства, а хто не хоче, тому смерть. А себе самого назвав Залізним Володарем. Ім’я «Тарган» ніхто не смів і згадувати.

Зміцнювати владу Залізного Володаря повинна була й наука. Одного разу він закликав до себе вченого Гостродума і сказав:

— Я ночі не сплю, все думаю про те, як ощасливити моїх підданих, а вони чогось невдоволені.

— Так, невдоволені, — погодився Гостродум.

— Вони зрадливі й нещирі.

— Так, зрадливі й нещирі, — підтвердив Гостродум.

— Я прекрасно забезпечую своє військо, а воно ненадійне.

— Так, ненадійне, володарю.

— Серед підданих безліч ворогів моїх. Я їх винищую мільйонами, а вони не переводяться. Найбезпечніше мені було б, якби я знищив усіх підданих, але ким же я тоді буду правити?

На цей раз Гостродум нічого не міг сказати. Він стояв перед Залізним Володарем і мовчав. А той продовжував:

— Найбільш надійна сила — це наука, найвірніший мій підданий — це ти.

— Радий і далі служити вам, володарю.

— Ти повинен створити для мене військо, яке б не вміло думати, а тільки виконувало накази. Щоб я міг на нього обпертися, не боячися зради. Воно має складатися не з людей, а зі страшних звірів.

— Володарю, яких саме звірів ви маєте на увазі?

— Це мають бути тварюки, яких не бачив світ. Кровожерніші за голодних вовків.

— Я зроблю це, володарю.

— І отруйніші за найотруйніших гадин.

— Я зроблю це, володарю.

— І плодючіші та витриваліші за щурів.

— Я зроблю це, володарю.

— Скільки часу потрібно для того, щоб ти це виконав?

— Десять літ, володарю.

— Це дуже довго. За цей час мої вороги можуть позбавити мене влади.

— Створити таких досконалих звірів непросто. Ви мусите протриматися десять літ. І тоді я покажу вам результат моєї праці — жахливого звіра, якого ще не бачив світ.

— То приступай до роботи.

Піддані Залізного Володаря раз по раз піднімалися на повстання, але щоразу терпіли поразку. І кожен виступ коштував їм сотень тисяч жертв. Але життя їхнє було таке нестерпне, а прагнення до свободи таке велике, що вони піднімалися знову і знову. І не боялися загинути, бо їх існування було мало чим краще за повільну болісну смерть.

Залізний Володар безперервно воював з власним народом і здобував перемогу за перемогою, але як би там не було, він почував себе дуже невпевнено і всі надії покладав на Гостродума, на його зловісний науковий геній.

Минуло десять років, і робота була готова.

— Покажи мені того звіра, Гостродуме.

На другий день четверо служителів принесли на ношах до палацу Залізного Володаря якийсь кубічний предмет, запнутий з усіх боків чорною тканиною. Ноші з тим чорним кубом поставили посеред зали. Сам володар сидів неподалік у кріслі, а коло нього стояв Гостродум з лозовим прутиком у руці. Володар згорав від цікавості і водночас йому було лячно. А що, як той звір вирветься з клітки і пожере його самого? Що тоді буде? Але він тримався так, щоб не показувати свій страх підлеглим.

Служителі відкинули чорну запону. В клітці з товстого сталевого пруття сиділа бридка рудувата тварюка з довгим голим хвостом. Володар глянув на неї і розчаровано вигукнув:

— Гостродуме, що ти мені показуєш? Це ж звичайнісінька миша, тільки великого розміру. Це ж миша!

— Це не миша, володарю. Це щур, і він стократ страшніший за будь-яких левів або крокодилів. Нате вам цього прутика — ткніть йому в морду. І ви побачите, що з того вийде.

Залізний Володар узяв прутика і обережно штурхнув щура. Звір вхопив прутика і вирвав його з руки володаря. Шерсть на його спині нашорошилася, очі блиснули несамовитою люттю. Вишкіривши зуби, він шалено кинувся на сталеве пруття, вгризнув його, і навсібіч полетіли іскри. Звір відскочив і вгризнув сталевий прут у другому місці, в третьому, щоразу викрешуючи снопи іскор. Тоді підскочив і люто вдарився всім своїм тілом об верхнє пруття, і клітка задрижала, завібрувала від того удару.

— Забирай свого звіра, Гостродуме, — злякано крикнув Залізний Володар. — Забирай, бо він загризе нас із тобою!

Служителі запнули клітку і винесли її з зали.

— Ну й чудо ти виплодив, Гостродуме! Що ж тепер з ним робити?

— Все продумано, мій володарю, і науково обґрунтовано. Це саме той звір, якого ви хотіли. Він сильний і лютий, як сто дияволів. Це тридцятикілограмовий згусток м’язів і лютості. Він може місяцями не їсти і не згине з голоду. А плодиться шість разів на рік і виплоджує по п’ятнадцять-двадцять малят. За кілька років з одної пари можуть наплодитися мільйони. Цей звір отруйніший за будь-яку іншу істоту. Його укуси смертельні. Крапля крові його, потрапивши на людське тіло, призводить до смерті. Кожна його волосина несе в собі страшну отруту. До того ж він зовсім не знає страху. Задоволені ви, володарю?

Розгублений тиран мовчав. Він не знав, що й казати.

— А де ж ми їх будемо держати, як їх наплодиться багато? — запитав після довгої паузи Залізний Володар.

— Все продумано, мій володарю. Під нашою столицею безліч каналізаційних стоків і катакомб. Отам вони й будуть плодитися, і ніхто не знатиме, що під містом розміщене наше страшне військо.

— А як я їх прогодую?

— Це найбільш невибагливі істоти в світі. Вони можуть живитися різними відходами, пожиратимуть усе, що ви для них виділите.

— Добре, — промовив Залізний Володар, і в голові його зародилася злочинна думка, про яку він навіть Гостродумові не сказав.

— До всього цього я додам вам, володарю, що мої звірі мають стійкий імунітет проти будь-яких отрут і заразних захворювань. їх ніщо не бере.

— А як же їх збутися, коли вони перестануть бути нам потрібними? Або як їх наплодиться забагато?

— Їх можна нищити кулями або вогнем. Але такий метод нищення неефективний. Однак є засіб, за допомогою якого ви можете вбити їх хоч би й усіх за раз. Вони не переносять прямого сонячного проміння. Зразу гинуть, як тільки на них засвітить сонце.

— Виходить, що я не зможу використовувати своє звірине військо, якщо повстанці почнуть штурмувати мій кремль у ясний сонячний день?

— І це передбачено, володарю, — сказав Гостродум. — Мій помічник Ясночолий створив димову гармату, за допомогою якої можна закрити сонце темною завісою диму. А потім, коли завіса буде непотрібна, вона поволі розвіється.

Залізний Володар був задоволений. Це саме те, що треба. Але ще одне питання було для нього неясне: як же він тим звіриним військом керуватиме? Та й тут дав чітку відповідь Гостродум.

— Звірі будуть керуватися ультразвуковими сигналами, що їх чують тільки вони. Людському слухові ті сигнали недоступні. Це насамперед команди: «на північ», «на південь», «на захід», «на схід». Досить подати ультразвукову команду, наприклад, «на північ», і все військо посуне точно на північ і буде знищувати все живе на своєму шляху. А ще є команди для початку наступу і для повернення в підземелля. При команді «додому» кожна тварюка поспішає до найближчого входу в підземелля, непомильно знаходячи найкоротший шлях.

— Слухай, Гостродуме, — нетерпляче перебив свого вченого Залізний Володар. -А чи не здається тобі, що в разі війни ці тварюки пожеруть і нас з тобою?

— Не здається, мій володарю. Це виключено. На наших тілах будуть закріплені портативні апарати, які створюватимуть навколо нас магнітне поле, недоступне для щурів. Хай навіть їх буде сунутися багатотисячна маса. Ви будете стояти, як гранітна скеля серед розбурханого моря. Жоден не підступить до вас ближче, ніж на п’ять метрів.

Залізний Володар був справді задоволений. Ще б пак, він тепер непереможний. Уже можна не боятися, що піддані повстануть і позбавлять його влади й життя. Маючи таких світочів науки, як Гостродум і Ясночолий, можна не страхатися нічого. Його ніколи не цікавило, що там думають про нього піддані, головне, щоб вони не повставали. Навіть такі, як Гостродум і Ясночолий, — це просто піддані. Вони надто розумні, і тому їх варто було б знищити, але без них не обійтися. Отож, він всіляко нагороджував їх, створював їм особистий добробут, аби лиш вони йому вірно служили.

Гостродум і Ясночолий були великі вчені, але, як і всі непересічні люди, були дуже різні. Гостродум був цілком задоволений своїм становищем. Його не дуже цікавив навколишній світ і зовсім не цікавило тяжке життя співвітчизників. Багатство, гроші теж не дуже вабили його. Наука — ось чим він жив. Його творчий геній, небуденні успіхи в науці створювали йому ілюзію всесильності. Десь на дні його душі лежало переконання, що не Залізний Володар, а він, Гостродум, зсемогутній властитель. Залізний Володар був для нього тільки засобом, за допомогою якого він здійснював свої наукові задуми. Величезні, незрівнянні успіхи в науці — більше його не цікавило ніщо. Він не задумувався над тим, що сам є страшним знаряддям у руках тирана.

Зовсім іншою людиною був Ясночолий. Володіючи не меншим ніж у Гостродума даром науковця, він не втратив людських доблестей: шляхетності, честі, співчуття й спожаління. Його не переставали мучити докори сумління, що він допомагає тиранові гнобити народ.

Виконуючи страшне замовлення Залізного Володаря, Гостродум і Ясночолий працювали спільно. Але обов’язки в них були чітко розмежовані, бо Гостродум був біологом, а Ясночолий — фізиком. Один за допомогою генної інженерії виводив із звичайного щура небаченого страшного звіря, а другий розробляв ультразвукову апаратуру для керування полчищами новостворених потвор, а також апарати, які створювали магнітне поле для захисту від них. До того ж він сконструював пристрій, який давав йому можливість з далекої відстані вимикати, виводити з ладу всі свої апарати, де б вони не були. І ті, що спрямовували звірів, і ті, що захищали від них окремих вибраних осіб. Про цей винахід Ясночолого нічого не знав Гостродум.

Ясночолий сконструював і димову гармату, аби можна було затемнювати небо, щоб уберегти потвор від сонячного проміння. Але потай від Гостродума він створював і апарат для очищення неба. А що з того вийшло, буде видно потім.

Гостродум і Ясночолий закінчили цю роботу у тяжкий для Залізного Володаря час. Становище його було хитке. Народ уже перестав боятися Залізного Володаря. Армія і поліція не були вже його надійною опорою. Вони почали схилятися на бік пригнобленого народу. Якраз у цей час було вкрай потрібне Залізному Володареві звіряче військо, що його створив Гостродум. Тепер володар чекав нового повстання, щоб показати свою силу і навік відбити в народу охоту до боротьби, убити волю народу. Володар чекав повстання.

А тим часом гігантські щури плодилися в підземеллях з нечуваною швидкістю. За рік потвор намножилося стільки, що їх неможливо було прогодувати. Щодня в підземелля звалювалися маси різних відходів харчування, але це була крапля в морі. Звірюки сильно голодували. Тоді Гостродум додумався випускати їх на міське звалище. Напроти того звалища був головний вихід з підземелля. Уночі служителі давали ультразвуковий сигнал, багатотисячні зграї вивалювалися з тої діри і жадібно пожирали покидьки. І горе нещасному, який під ту пору забредав у район звалища.

Страхітливі потвори бенкетували на звалищі аж до ранку. Перед сходом сонця служителі подавали сигнал «додому» і щури прожогом бігли до своєї діри. А на ранок виявлялося, що там, де були гори різного сміття, утворилися не то що рівнини, а навіть глибокі западини.

Але й цього для щурів було недостатньо. У злочинній голові Залізного Володаря вже давно заплодилася ідея годувати потвор людьми. За найменшими підозрами, а то й просто так, ні за що, тисячі людей заарештовували, запроторювали в тюрми, а ночами їх у закритих фургонах відвозили у підземелля, заводили колонами в ті діри і там лишали. Так закінчували життя кращі з людей.

Коло кожного входу в підземелля стояли вартові і своїми сигналізаторами відлякували потвор у глиб катакомб, не допускаючи їх виповзання.

Настав день нового народного виступу. Це вже було не просто повстання, а революція, що охопила всю державу. Але доля революції вирішувалася в столиці. Тут багатотисячні маси людей вийшли на маніфестацію, яка скоро переросла в збройне повстання. На вулицях виросли барикади. Керівники повстання звернулися по радіо до народу. Почався штурм кремлівських мурів, за якими був палац диктатора. Гвардія Залізного Володаря відкрила по повстанцях вогонь.

А що ж у цей час робили Гостродум і Ясночолий?

Їхня лабораторія з усім обладнанням розташовувалася на останньому, найвищому, поверсі диктаторського палацу, у великому приміщенні з розсувними стінами. Як тільки почалося повстання, Залізний Володар сказав:

— Ти, Гостродуме, будеш коло мене. Ясночолий може управитися зі своєю апаратурою сам.

Маючи коло себе Гостродума, Залізний Володар почував себе більш захищеним. У тяжку хвилину Гостродум, боронячи себе самого, обороняв і його, диктатора. Та й не довіряв нікому тиран. Не хотілося йому, щоб обидва вчені були разом і не при ньому. Хай один з них буде заручником.

Коли повстанці почали штурм, Ясночолий одержав з канцелярії диктатора наказ:

«Затемнити сонце!» Він повернув один з тумблерів, і розсунулася стеля лабораторії. Тоді повернув другий тумблер, і відсунулася південна стіна. Чотири стволи димової гармати автоматично повернулися в бік сонця. Ясночолий впевненим порухом руки натиснув кнопку, і всі чотири стволи один за одним вистрілили. В небі, якраз напроти сонця, глухо, як дитячі хлопавки, пролунали вибухи димових снарядів. Ясночолий автоматично перезарядив гармату і повторив постріл з усіх стволів. Чорний дим розплився синім небом і закрив сонце. Погода була безвітряна, і димова хмара непорушно висіла на небі.

Над столицею навис вечірній присмерк. А бій продовжувався. Все місто було вже в руках повстанців. Зосталося взяти тільки кремль, де переховувався Залізний Володар. З усіх боків до кремля підступали загони повстанців.

А Ясночолий зразу після затемнення сонця одержав новий наказ: «Сигнал на вихід!» Запрацював ультразвуковий сигналізатор, загорілася зелена лампочка. Ясночолий натиснув кнопку «Вихід». На екрані перед ним з’явилися один коло одного всі виходи з підземелля — страшні чорні діри. В одній з дір щось заворушилося. Звідти вискочили три гігантські щури, за ними ще кілька, а далі посунули валом так, що в тісно збитій масі важко було розрізнити окремих тварюк. Нестримними потоками полізли щури і з інших дір.

Біля кожного виходу з підземелля стояли захищені портативними апаратами вояки, які ультразвуковими сигналізаторами спрямовували ті потоки з передмість у центр, щоб вони зійшлися коло кремля. Апокаліптичне нашестя потвор ввергло в страшну паніку всіх мешканців столиці. Вулиці спустіли, місто ніби вимерло, тільки сунулися мовчки безконечні потоки щурів.

Вісті про революцію рознеслися по всій державі. Усі вважали, що успіх її залежить від війська. Чи підтримає воно тирана, чи виступить разом з повсталим городом? Більшість вояків хотіли іти на допомогу повсталій столиці, та вичікували генерали. А диктатор не наказував їм рушати на столицю для придушення революції, бо тепер мав надійніше військо — мільйонні полчища щурів.

Але один молодий генерал, не чекаючи ніяких наказів, повів свою армію на столицю. Він вирішив приєднатися до повстанців. Тисячі танків і автомобілів з вояками в’їхали на спустілі вулиці столиці. Здалеку долинала тріскотнява стрілянини. Генерал наказав рухатися до центру столиці, і тут армія несподівано наткнулася на полчища щурів. Вояки пішим строєм атакували потвор, відкрили погонь по їх скупченнях. Але коли щурам вдалося наблизитися впритул, становище зразу стало критичним. Тварюки без жодного страху стрибали в гущу людей і впивалися своїми зубами в беззахисне людське тіло. За кілька хвилин загинули сотні вояків.

Усі інші кинулися навтіки. Звірі не гналися за ними, бо вони рухалися з заданому напрямку.

Тоді генерал кинув на потвор танки і таки затримав одну з колон.

А тим часом Ясночолий стояв у своїй лабораторії і дивився на екран. Потоки щурів, що виповзали з каналізаційних отворів, уже вичерпувалися. Усі дорослі щури вже повибігали. Виходив молодняк і навіть зовсім малі щуренята. Нездоланна сила ультразвукового сигналу гнала їх до виходу. Навіть недавно народжені щуренята покидали свої лігвища і безпорадно повзли мокрими підземними переходами. Багато їх гинуло в калюжах каналізаційних стоків.

Крізь тріскотняву пострілів почув Ясночолий голос Гостродума, який по прямому проводу наказував повторити обстріл сонця димовими снарядами. Ясночолий глянув на небо — димова хмара напроти сонця широко розпливлася і була вже не така густа, як перше.

Гостродум роздратованим голосом повторив свою команду затемнити сонце.

В житті Ясночолого наставали вирішальні хвилини. Він підійшов до залізних дверей, що вели в лабораторію, і замкнув їх зсередини. Тоді обернувся і глянув на місто. Центральна вулиця, рівна, як струна, світлою смужкою перетинала столицю. Але що це? Далекий кінець вулиці заливало щось темне. Воно сунулося сюди, в бік кремля, так, ніби чиясь невидима рука вмочила велику щітку в чорну фарбу і поволі вела нею по вулиці, малюючи її начорно. Це були щури. Вони швидко наближалися до кремля, зосталося якихось триста-чотириста метрів.

А повстанці продовжували штурмувати з усіх боків кремль, і перемога хилилася на їх бік. У кількох місцях вони вже вибралися на мур. І не знали, яка жахлива небезпека нависла над ними.

І тут увійшов у цю страшну гру Ясночолий. Він увімкнув апарат, який нейтралізував ультразвукову сигналізацію. Йому не було часу дивитися, що діється на вулиці. А там потік щурів, утративши ультразвукову орієнтацію, зупинився. Потвори бігали сюди-туди, розповзалися в бічні вулиці, і тільки деякі рухалися по інерції вперед.

А оснащені захисними апаратами вояки-наглядачі безпечно стояли на своїх місцях, не знаючи, що апарати вже не діють. І кожного з них спіткала несподівана і страшна смерть.

Ясночолий підступив до найголовнішого свого апарата. В темне небо вп’явся промінь зеленавого світла. Той чарівний прожектор постояв секунду, а тоді, як удар меча, перерубав чорну димову хмару навпіл. Від краю до краю простяглася рівна смужка блакитного неба. Тоді зелений прожектор рубонув ще раз і ще, безперервно рухаючись туди-сюди по небу. Світла смужка перетворювалася на широку блакитну дорогу. І раптом на землю бризнули промені сонця. Зелений меч рубонув ще кілька разів по небу, і сонце, життєдайне сонце, цілком звільнилося від темної запони.

Щури, потрапивши під яскраве сонячне проміння, падали, корчилися в передсмертних конвульсіях і зразу гинули. І не розуміли причини своєї загибелі. З затінених місць вибігали на освітлені, падали і, здригнувшись кілька разів, спускали дух. За кілька хвилин пропало все щуряче військо.

А боротьба за кремль закінчувалася. Повстанці перемагали. Вже наспіло до кремля й військо. Ясночолий витяг з тайника національний прапор, який за правління Залізного Володаря був під забороною, став на краю відкритої лабораторії і почав розмахувати ним, вітаючи переможних повстанців. У відповідь закричали тисячі людей, і в криках їхніх чулася радість перемоги.

А Залізний Володар післав своїх гвардійців, аби привели Ясночолого перед його очі. Це було останнє розпорядження тирана. Гвардійці побігли сходами вгору, і тут Залізний Володар і Гостродум почули, як з переможними криками вриваються в палац повстанці. Тиран відчинив перші двері ліворуч і побіг довжелезним коридором. А Гостродум так і стояв на місці, як перше стояв.

Тим часом гвардійці добігли до дверей, що вели в лабораторію. Ясночолий почув грюкання й крики. Замкнені залізні двері не піддавалися. Ясночолий далі розмахував прапором. А грюкання посилювалося. Тепер уже гупали чимось важким. Двері почали подаватися. Але тут за дверима почулися постріли, розпачливі крики, і все затихло.

А Залізного Володаря знайшли в одному з туалетів, його останньому сховищі. І привели назад, до переповненої повстанцями просторої канцелярії. Це був плюгавий, миршавий чоловічок. Всі дивувалися, що він міг вселяти страх у серця мільйонів людей. Скинутий диктатор мовчав, очі його злякано бігали. Нарешті вони зупинилися на Гостродумі, який закам’яніло стояв на попередньому місці. І тільки й зміг плюгавець вичавити з себе:

— Бачиш, Гостродуме? Це ти мене до такої біди довів.

Гостродум нічого не відповів і навіть не глянув на нього. Тільки витяг щось з нагрудної кишеньки і поклав собі в рот. І зразу впав. Кілька чоловік кинулися до нього — він був мертвий.

А у всій столиці буяла народна радість. І ясно світило життєдайне сонце.

1990 рік
Чарівні казки