Казки, легенди та байки для дітей українською мовою
Микола Зінчук
Кажуть, що вже перевелися чарівники, що їх нема. Не вірте тому, вони й тепер є. Ще й сьогодні творять чарівники свої чудеса на диво всім людям.
Чого тільки не витворить чарівник! Не то що з окремої людини, а з цілої великої країни може чудо зробити. З багатої й заквітчаної може перетворити її на бідну й засмічену. Погляньте навколо себе і ви на кожному кроці пересвідчитеся, що чудотворці були й є.
Микола Зінчук
Захворіла маленька Наталя. Занедужала дуже. Ніякі ліки не допомагали їй. Тільки Ляля могла б зарадити лихові, але її не було.
— Де моя Ляля? — питала хвора дівчинка, але ніхто не знав, що їй відповісти. Ляля була для п’ятирічної Наталі найбільшою радістю і втіхою. Коли мама купила її, дівчинка дуже зраділа. Вона давно мріяла про ляльку, але не сподівалася, що це буде така красуня. Світле волосся, сині очі, чорні вії, рум’яні щічки — такої краси дівчинка не бачила ніколи. Коли Наталя обертала її, лялька ніжним голоском промовляла: «Ой!» — і кліпала очима, як жива. Дівчинка мала Лялю не за іграшку, а за справжню подругу.
Микола Зінчук
Чарівниця Анфіса зовсім ослабла. Вона прибрела до одного гірського села і далі вже йти не могла. Зайшла в першу хату і злягла. Для гуцульської сім’ї це був великий клопіт. Але побожні гуцули знали, що то гріх — вигнати на вулицю вмираючу людину, хай навіть і зовсім чужу.
Стара Анфіса відчула, що наближається хвилина, коли їй доведеться попрощатися з цим суєтним світом, і підкликала до себе господиню.
Микола Зінчук
Далеке російське село доживало останні дні. Руйнувалися хати, заростали кущами навколишні поля. Кільком стареньким людям, останнім тамтешнім жителям, навіть хліба не було де купити, бо сусідні села теж опустіли. Одна за одною помирали згорьовані колгоспною працею бабусі, аж поки нарешті в селі не зосталася лиш одна людина, бабка Анфіса. Ніхто не цікавився її самотнім життям. А поцікавитися варто було, бо стара Анфіса — то остання чарівниця Російської землі.
Микола Зінчук
Петрик був розумний і допитливий хлопчик. Усе йому хотілося знати. Ніхто не задавав учительці стільки запитань, як він. А як приходив додому, то все розпитував тата і маму. В їхній хаті висів на стіні портрет молодого білявого чоловіка у вишиваній сорочці. Одного разу, коли Петрик ще й до школи не ходив, він запитав маму:
— Хто це такий? Це тато?
— Ні, це твій дід, — відповіла мама.
Микола Зінчук
Білосніжкою її прозвали в шкільні роки за ніжне біле лице і сині очі. Тепер вона була студенткою університету, гарно вчилася і плекала світлі надії на майбутнє. У якої вісімнадцятирічної дівчини немає світлих сподівань? І раптом прийшла біда. Серед білого дня, коли Білосніжна йшла собі з занять до студентського гуртожитку, поряд з нею зупинилося авто, вона не за своєю волею опинилася в ньому, а через кільканадцять хвилин перед нею розверзлася залізна брама тюрми.
Микола Зінчук
Здавна, відколи рід людський існує, трапляються зрідка люди, які люблять чинити іншим зло. Така людина отримує задоволення, коли зробить комусь хоча б невеличку капость. Капосник — це не злочинець, він нікого не вб’є, не пограбує й не обкраде, але втнути якийсь неприємний для людини жарт — це його стихія.
Саме такий штукар жив на краю одного невеликого села. Був він ветеринарним фельдшером. При його домі була ветеринарна аптека з великим набором різних ліків для тварин. Звали того чоловіка Грицько Перун.
Микола Зінчук
В одній місцевості почали безслідно зникати люди. Вийде чоловік з хати, піде кудись і не вернеться. Чекають його, шукають, а його нема й нема. Так пропав один, другий… десятий. Люди стали боятися відходити від села. Ніхто не знав, звідки чекати небезпеки, як боротися з лихом.
Жив у тій місцевості, в гірському селі, один юнак. Кожної весни ходив він з вівцями на полонину і був там разом з іншими вівчарями до осені. Там, на полонині, вівчарі ночували в стаї, малесенькій полонинській хатині.
Микола Зінчук
Ворожка Арміна вернулася додому в поганому гуморі. І все через хрестового короля, який так недоречно випав Арміні в картах. Вона ворожила одній молодій дівчині, яка сподівалася молодого валета. А випав старий бородатий король. Ворожка хотіла якось вивернутися і почала говорити про батька дівчини:
— Твоєму батькові прийдуть великі гроші.
Микола Зінчук
Жив собі у світлій хаті край села Хлопчик. А на горбі за селом стояв Старий Вітряк. Хлопчик зі своїми товаришами ходив до нього гратися. Колись Вітряк не був таким самотнім, бо на тому горбі стояло аж сім вітряків. Коли звіювався свіжий вітер, вони пружно махали крилами і мололи хліб. Вітряки зосталися без роботи, коли в село почали завозити готовий печений хліб. Ще більше забули про них, як на третьому селі збудували великий млин, що працював на електричній енергії.